Лідер партії ВО «Батьківщина»

“Я не прошу влади. Я просто пропоную ту якість політики, яка може відродити мою країну”, – Юлія Тимошенко. (“Українська правда”, 26 грудня 2001 року).

 yuliya_timoshenko_9Юлія Тимошенко народилася 27 листопада 1960 року в Дніпропетровську.

Закінчивши школу, у 1979 році пішла навчатися на економічний факультет Дніпропетровського держуніверситету за спеціальністю економіст-кібернетик.

Під час навчання, у 1979 році, вийшла заміж за Олександра Тимошенка, а у 1980 році народила доньку Євгенію.

1984 року Юлія Тимошенко закінчила університет з відзнакою і за розподілом, як це було у ті часи, пішла працювати інженером-економістом на Дніпропетровський машинобудівний завод ім. Леніна.

 80-х, початок 90-х – період, коли почали розвиватися прообрази сучасних бізнес-структур – кооперативи. Нові можливості для молодих людей того часу стали першим поштовхом і першим кроком до власного бізнесу. У 1988 році Юлія і Олександр позичили 5 тисяч радянських карбованців і відкрили пункт надання послуг населенню. Люди називали такі пункти відеосалонами. Прибутки від першого підприємства пішли на розвиток мережі салонів.

1989-го по 1991 рік Юлія Тимошенко – комерційний директор Дніпропетровського молодіжного центру “Термінал”.

 1991 року – генеральний директор корпорації “Український бензин” (КУБ). Власний капітал і банківські кредити КУБ направила на закупівлю паливно-мастильних матеріалів. Саме такого напрямку бізнесу в ті часи найбільше потребувало суспільство: йшов 1991 рік – рік розвалу величезної державної й економічної структури, інфляції і майже миттєвої смерті українського сільського господарства.

Корпорація “Український бензин” стала основою для створення нової бізнес-структури “Єдині енергетичні системи України” (ЄЕСУ)

У 1995 році Юлія Тимошенко стає президентом ЄЕСУ. Корпорація пропонує нову модель забезпечення українських підприємств енергоносіями. Оскільки економіка, що пережила грошову реформу й інфляцію, страждала через брак обігових коштів, а підприємства – через відсутність досвіду ринкового менеджменту, корпорація взяла на себе питання збуту товарів підприємств, насамперед, Росії – головному постачальнику енергоресурсів у СНД. Отримані кошти ЕЄСУ повертала підприємствам, а частина з них лишалась у компанії як платня за здійснені поставки й надані послуги. Таким чином, у вітчизняну економіку надходили обігові кошти, які йшли на відновлення виробництва й заробітну платню робітникам підприємств. Також ЄЕСУ поставляла до Росії українські труби, металопрокат, продукцію важкої індустрії, отримуючи за це легально й економічно обґрунтовано газ і нафту.

До 1997 року ліквідовано багатомільярдні борги України перед Росією за природний газ, поновлено міжнародні економічні відносини України з іншими державами у машинобудуванні, трубній промисловості, житловому будівництві та майже вдвічі збільшується потік української промислової продукції до Росії.

Так корпорація ЄЕСУ вийшла на той рівень розвитку, коли бізнес перестає бути лише бізнесом і перетворюється на найважливіший політичний фактор. Це призводить до того, що було розіграно популярний до сьогоднішнього дня сценарій: керівництву ЄЕСУ пред’явили борг перед “Укргазпромом” у 42 мільйони доларів, рахунки корпорації заарештували податкові служби, а Вищий арбітражний суд оштрафував ЄЕСУ на більш ніж 300 мільйонів доларів, звинувативши у порушенні валютного законодавства.

“Єдині енергетичні системи України” – п’ята за міццю на території СНД бізнес-структура переживала тоді не найкращі часи. Громадськість і ЗМІ говорили про замовлене цькування корпорації.

За такого розвитку подій перед Юлією Тимошенко постає вибір: або продовжувати нелегкий шлях у великому бізнесі в умовах кланової боротьби, або відмовитися від нього й піти у політику – щоб домогтися нарешті незалежності бізнесу від влади.

Наприкінці 1996 року Юлія Тимошенко балотується до Верховної Ради України у мажоритарному Бобринецькому виборчому окрузі №229 Кіровоградської області, який віддав за її кандидатуру 92,3% голосів.

У 1997 році Юлія Тимошенко стає першим заступником голови партії “Громада”.

З 1998 року – голова стратегічного комітету Верховної Ради з питань бюджету. За час роботи на цій посаді Юлія Тимошенко розробила проекти Бюджетного й Податкового кодексів, нову систему пенсійного і медичного забезпечення, механізм погашення заборгованостей по пенсіях і заробітній платні. Також під керівництвом Юлії Володимирівни бюджетний комітет розробив програму “100 тижнів до гідного життя”

У 1998 році Юлія Тимошенко повторно стає депутатом Верховної Ради і знову очолює бюджетний комітет парламенту. Вона – автор удосконаленої системи міжбюджетних відносин і оптимізації державних соціальних програм, під її керівництвом розроблено законопроекти Податкового, Соціального кодексів, а також Пенсійна реформа.

Також 1998 рік – за видатні заслуги перед Українською православною церквою Юлія Володимирівна нагороджена орденом Святої Великомучениці Варвари.

У 1999 році Юлія Тимошенко очолює партію “Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина».

Крім того, у 1999 році Юлія Володимирівна захищає дисертацію на тему “Державне врегулювання податкової системи” й стає кандидатом економічних наук. На цьому наукова діяльність не закінчується: Юлією Тимошенко написано більше 50 наукових робіт.

У грудні 1999 року, коли об’єднана енергосистема України опинилася в ситуації катастрофічного браку запасів палива на електростанціях і платіжної кризи, Президент Леонід Кучма погодився на призначення Юлії Тимошенко в уряд Віктора Ющенко.

Так, 30 грудня 1999 року Юлія Тимошенко посідає пост віце-прем’єр-міністра з питань паливно-енергетичного комплексу. В цей період Юлія Володимирівна розробила “Енергетичну концепцію України” й антикорупційну програму “Чиста енергія”, метою яких була ліквідація корупції та засилля кримінальних сил у паливно-енергетичному комплексі України. Налагодивши роботу на енергоринку, підготувала програму “Вугілля України”. За підтримки прем’єр-міністра Віктора Ющенка Юлія Тимошенко виявила й оприлюднила тіньові схеми виводу за кордони держави капіталу з енергосектору.

Такі рішучі дії не всім прийшлися до душі, й реакція на нововведення Юлії Володимирівни не змусила себе чекати.

18 серпня 2000 року Олександр Тимошенко разом із генеральним директором корпорації ЄЕСУ Валерієм Фальковичем затримані, а 21 серпня – заарештовані. За рік суд визнає незаконним перебування Олександра Тимошенко під арештом.

19 січня 2001 року Юлію Тимошенко відправлено у відставку з посади віце-прем’єра.

13 лютого 2001 року – її арештовано за звинуваченнями Генеральної прокуратури, що громадськість розцінила як розправу над демократичним рухом. У березні Печерський районний суд Києва визнав безпідставність висунутих звинувачень і санкцію на арешт скасував.

У вересні 2001 року під час міжнародного Економічного форуму у Криниці Гурській (Польща) Юлія Тимошенко представляє Україну у списку претендентів на звання “Людина року Центрально-Східної Європи” і є єдиною жінкою серед них. Рівно за чотири роки, у вересні 2005-го, європейські експерти гідно оцінять діяльність Тимошенко на посаді прем’єр-міністра України й назвуть її “Людиною року”.

Наприкінці 2001 року після зникнення журналіста Георгія Гонгадзе в Україні спалахує великий політичний скандал, опозиція звинувачує діючого Президента Леоніда Кучму та інших високопосадовців у причетності до зникнення й загибелі журналіста. Гучний “касетний скандал”, акція “За Україну без Кучми”, напружена політична ситуація в країні призводять до того, що 9 лютого 2001 року Юлія Тимошенко стає ініціатором створення Форуму національного порятунку (ФНП) – громадського об’єднання, яке ставить перед собою мету усунути від влади злочинний режим Кучми. ФНП, до складу якого увійшли “Батьківщина”, Українська республіканська партія, Українська консервативна республіканська партія, “Собор”, Українська соціал-демократична партія, Українська християнсько-демократична партія і Патріотична партія, об’єднує розрізнені опозиційні сили.

У листопаді 2001-го учасники об’єднання приймають рішення перейменувати ФНП у Блок Юлії Тимошенко, і на чолі цієї політичної сили у березні 2002 року Юлія Тимошенко йде на парламентські вибори. За результатами виборів, Блок Юлії Тимошенко отримує більше 20 місць у Верховній Раді і формує свою парламентську фракцію.

Після виборів Блок продовжує активну опозиційну діяльність, зокрема, виступаючи з такими ініціативами, як створення альтернативної Верховній Ради народної довіри і тіньового Кабінету міністрів. У вересні 2002 року Юлія Тимошенко в числі опозиційних лідерів очолює всеукраїнську акцію протесту “Повстань, Україно!”, що стала першим серйозним спротивом української опозиції і першою акцією народного спротиву, під час якої пройшли масові вуличні протести.

У 2004 році Блок Юлії Тимошенко та блок Віктора Ющенка “Наша Україна” оголошують про створення коаліції “Сила народу” для підтримки кандидатури Ющенка на виборах Президента у жовтні 2004 року.

У листопаді 2004-го після другого туру президентських виборів, який мав стати вирішальним, в Україні починаються масштабні акції протесту проти фальсифікації результатів народного волевиявлення, що стали відомі всьому світу як Помаранчева революція. Юлія Тимошенко стає одним з лідерів революції, яка досягає поставлених цілей. 3 грудня 2004 року Верховний суд України ухвалює безпрецедентне рішення – визнає недійсними через масштабні фальсифікації результати другого туру виборів, згідно з якими пост Президента повинен був посісти провладний кандидат Віктор Янукович, і призначає повторне голосування. 26 грудня 2004 року Україна голосує втретє під пильною увагою всього світу, й президентські вибори виграє Віктор Ющенко.

4 лютого 2005 року Президент Віктор Ющенко пропонує парламенту кандидатуру Юлії Тимошенко на посаду прем’єр-міністра України, і Верховна Рада підтримує таке призначення рекордною кількістю голосів – на підтримку Юлії Володимирівни проголосували 373 депутати. Вона очолює уряд.

Однією з найбільш резонансних заслуг уряду Юлії Тимошенко стало повернення у державну власність і наступна чесна приватизація металургійного комбінату “Криворіжсталь”, який раніше було незаконно продано за безцінь. За словами Юлії Володимирівни, це повинно було стати лише початком “процесу позбавлення олігархів влади”. Крім того, Кабінет міністрів під керівництвом Юлії Тимошенко реалізовував соціальну політику з підвищення соціальних виплат і пенсій, утримував інфляцію у країні. На 70% було збільшено дохідну частину державного бюджету без підвищення податків, створено рівні умови для бізнесу, сформовано єдину систему оподаткування без будь-яких корупційних преференцій, створено концепцію енергетичної безпеки, знижено мито на імпорт для підвищення конкуренції тощо. Як прем’єр-міністр Юлія Тимошенко також анулювала 5000 правових актів, що давали чиновникам додаткову владу і, таким чином, створювали умови для корупції.

У липні 2005 року авторитетний американський журнал Forbes, складаючи рейтинг 100 найвпливовіших жінок світу, називає українського прем’єра Юлію Тимошенко третьою за впливовістю жінкою планети.

Тим часом оточення Президента провокує політичну кризу в країні. У вересні 2005 року команда Юлії Тимошенко іде з влади, але продовжує роботу над перспективними проектами з розвитку України.

Цікаво, що одночасно з відставкою з посади голови українського уряду Юлія Тимошенко отримує європейське визнання – нагороду “Людина року Центрально-Східної Європи”, яку присуджує їй Економічний форум у Криниці Гурській (Польща).

18 листопада 2005 року нарешті відновлює справедливість Верховний суд України – своїм рішенням він остаточно скасовує всі кримінальні справи й переслідування проти Юлії Тимошенко, членів її родини та соратників, ініційовані старою владою з метою дискредитації її імені та оточення.

У грудні 2005-го під час другої щорічної сесії Євросередземноморського форуму у Монако Юлії Тимошенко вручено ще одну міжнародну нагороду – Prix de la Foundation – за “видатні лідерські якості, економічні досягнення під час керівництва Кабінетом міністрів і антикорупційну політику, а також за боротьбу із загрозами демократії, що виникають у сучасному світі”. В Україні Юлію Тимошенко називають Людиною року і Особистістю року.

7 грудня 2005 року в Києві відбувається міжпартійний з’їзд Блоку Юлії Тимошенко. На цьому з’їзді Юлія Володимирівна презентує солідаризм як нову ідеологію Блоку, з якою він іде на парламентські вибори 2006 року.

Під час виборчої кампанії Блок Юлії Тимошенко практично відмовляється від телевізійної реклами, якою десятки інших учасників перегонів перенасичують ефір. Замість цього лідери Блоку вирушають у регіони, аби зустрітися з людьми особисто.

За три місяці Юлія Тимошенко провела понад 400 велелюдних зустрічей на майданах і підприємствах у сотнях міст, містечок та сіл України, очі в очі поспілкувалася з 4,5 мільйонами людей, подолавши відстань у 80 тисяч кілометрів – це дорівнює двом подорожам навколо земної кулі. Загальний хронометраж її виступів на мітингах, зустрічах, ефірах на телебаченні та радіо склав близько 29 діб.

Усвідомлюючи, що вибори 2006 року суттєво відрізняються від усіх попередніх парламентських виборів, оскільки саме обрана у березні парламентська більшість формуватиме новий уряд, Блок Юлії Тимошенко закликав усі політичні сили оголосити своїх кандидатів на посаду прем’єр-міністра – як це робиться у європейських країнах, – аби люди бачили, за кого вони віддають свої голоси. Однак жодного кандидата, окрім Юлії Тимошенко, названо не було.

Втім, напередодні виборів три політичні сили-учасниці перегонів, що стояли по один бік барикад під час Помаранчевої революції 2004 року, – Блок Юлії Тимошенко, блок “Наша Україна” і Соціалістична партія України – досягли попередньої домовленості про створення Коаліції демократичних сил у новому парламенті. Передбачалося, що та з трьох сил, яка отримає найбільшу підтримку виборців, матиме право висувати кандидатуру прем’єр-міністра.

За підсумками голосування 26 березня 2006 року, за Блок Юлії Тимошенко свої голоси віддали 22,29% виборців, забезпечивши перемогу Блоку у половині регіонів України та у Києві. Другою серед “помаранчевих” сил фінішувала “Наша Україна” (13,95%), третьою – Соцпартія (5,69%). Разом три демократичні сили отримують можливість сформувати парламентську більшість у 243 депутатських мандати.

У вересні 2007 року на дострокових виборах Верховної Ради БЮТ покращує свій результат: він отримує 156 мандатів – на 27 більше, ніж у 2006 році.

Наприкінці листопаду 2007 року фракції БЮТ і НУНС створюють у парламенті демократичну коаліцію, яка висуває кандидатуру нового Прем’єр-міністра України. З 18 грудня 2007 року Юлія Тимошенко очолює український уряд.

Уряд Юлії Тимошенко забезпечив виконання більше десяти антикризових програм – у гірничо-металургійному комплексі, агропромисловому комплексі, хімічній промисловості, будівництві тощо. Завдяки антикризовим заходам у будівельній галузі уряду вдалося розпочати програму забезпечення житлом малозабезпечених категорій громадян і пільговиків, які протягом десятиліть стояли на квартирному обліку.

За час свого прем’єрства Юлія Тимошенко змогла відмовитися від посередницької компанії “Росукренерго” при постачанні російського природного газу в Україну. Зараз поставки блакитного палива здійснюються напряму в рамках Контракту, підписаного між НАК “Нафтогаз України” і російським ВАТ “Газпром”.

Незважаючи на кризу, чинний Кабінет Міністрів забезпечив своєчасне і повне фінансування і підвищення виплат за всіма соціальними програмами, включаючи виплату пенсій, стипендій і заробітних плат у бюджетній сфері.

Окрім того, уряд Юлії Тимошенко забезпечив виплати компенсацій у розмірі однієї тисячі гривень 6 мільйонам громадян, які були вкладниками радянського “Ощадбанку”, але продовження цих виплат було заблоковано парламентом через відмову ухвалити відповідні зміни до Державного бюджету.

Уряд під керівництвом Юлії Тимошенко також ухвалив рішення про безоплатну видачу актів землекористування громадянам, одночасно оголосивши війну “земельній мафії”. Станом на сьогодні півмільйона з 6,5 мільйонів громадян вже отримали акти на право користування землею.

За ініціативою Юлії Тимошенко Кабінет Міністрів забезпечив передачу у державну власність шельфу Чорного моря, в надрах якого знаходяться стратегічні запаси нафти і газу, а також розпочав процедуру повернення в державну власність урядової резиденції “Межигір’я”.

За часи прем’єрства Юлії Тимошенко в уряді було засновано інститут Уповноваженого Кабінету Міністрів з питань боротьби з корупцією та ухвалено пакет антикорупційних законів та нормативних актів уряду.

24 жовтня з’їзді ВО “Батьківщина”, який пройшов на Майдані Незалежності, підтримав висунення Юлії Тимошенко кандидатом на посаду Президента. А вже 31 жовтня Центральна виборча комісія зареєструвала Юлію Тимошенко кандидатом в Президенти та вручила їй відповідне посвідчення.

За результатами виборів за кандидата у Президенти України Юлію Тимошенко проголосувало 11 593 357 (45,47%) виборців в Україні. У Тернопільській області лідера БЮТ підтримали – 599 697 (88,4%) виборців. В результаті, Тернопільська область дала один з найкращих результатів голосування під час президентських виборів за Юлію Тимошенко.

Влада Януковича не змогла змиритися з активною діяльністю лідера української опозиції і для того, щоб усунути сильного опонента президента з політичної арени, відкрила провадження у “шитій білими нитками” кримінальній справі щодо газових контрактів, укладених з Росією в 2009 році.

17 червня 2011 року сфабриковану нашвидкуруч кримінальну справу з грубими порушеннями Кримінально-процесуального кодексу було передано до Печерського суду міста Києва.

А вже наприкінці червня почалися судові слухання у цій кримінальній справі. Виснажливі 10-12 годинні щоденні засідання, які тривали чотири місяці, фальсифікація документів у справі, ігнорування позиції захисників Юлії Тимошенко, незалучення до матеріалів справи за клопотанням адвокатів доказів невинуватості екс-прем’єра, обмеження кола свідків сторони захисту (двоє проти 38 свідків сторони обвинувачення), наклепи і брехня – ці риси судового процесу викликали обурення як української, так і світової спільноти.

Незважаючи на явні ознаки цинічної фабрикації матеріалів кримінальної справи і упереджене проведення судових засідань, Печерський суд міста Києва в особі судді Родіона Кіреєва 5 серпня 2011 року ухвалив рішення про взяття Юлії Тимошенко під варту, а 11 жовтня виніс обвинувальний вирок: “за перевищення службових повноважень під час підписання газових угод з Російською Федерацією у січні 2009 року” екс-прем’єра засуджено до 7 років позбавлення волі із забороною обіймати протягом трьох років державні посади. Крім того, суд зобов’язав Юлію Тимошенко відшкодувати нібито завдані НАК “Нафтогаз України” збитки у розмірі більше 1,5 мільйонів гривень та близько 10 тисяч гривень – на користь організацій, які під тиском Генпрокуратури проводили так звані “наукові” експертизи.

23 грудня 2011 року Апеляційний суд міста Києва залишив вирок Печерського суду у справі Юлії Тимошенко без змін, “наслідуючи” суд першої інстанції в питанні ігнорування фактів фальсифікації та підтасування матеріалів кримінальної справи.

З 30 грудня 2011 року Юлія Тимошенко перебуває в Качанівській виправній колонії №54 у Харкові. За час проведення судових засідань та перебування в СІЗО і колонії стан здоров’я екс-прем’єра значно погіршився: з’явилися нестерпні болі у спині, і Юлія Тимошенко не може пересуватися самостійно. Не дивлячись на висновки німецьких лікарів, які оглянули лідера опозиції та рекомендували проводити її лікування в спеціалізованому стаціонарі, та відповідний припис Європейського суду з прав людини, влада Януковича продовжує ігнорувати цю проблему, дезінформуючи суспільство про нібито “квітуче” здоров’я екс-прем’єра.

Обурення діями української влади щодо упередженості судового розслідування, явних ознак політичного переслідування та вибірковості правосуддя в Україні висловили світові та європейські лідери, Герої України, представники інтелігенції, української діаспори різних країн.

Зокрема, занепокоєння переслідуванням політичних опонентів влади висловили міжнародна правозахисна організація Amnesty International, міжнародна антикорупційна організація Transparency International, міжнародна організація Freedom House, Державний секретар США Гілларі Клінтон, Український конгресовий комітет Америки, Гельсінська комісія США, Канадська група за демократію, президент Європейського парламенту Єжи Бузек, Верховний представник ЄС Кетрін Ештон, члени Єврокомісії, Генеральний секретар Ради Європи Торбйорн Ягланд, члени Комітету міністрів Ради Європи, президент Європейської народної партії Вільфред Мартенс, сенатори США Джон Маккейн, Джо Ліберман, Річард Лугар, голови урядів та парламентів Польщі, Великої Британії, Німеччини, Франції, Швеції, Канади, Чехії, Естонії, США тощо.

Донька Юлії Тимошенко Євгенія спрямовує свою діяльність на інформування світу про тортури і знущання, до який вдається режим Януковича стосовно її мами. З відповідними доповідями Євгенія Тимошенко виступила на засіданні Сенату США, на Конгресі Європейської народної партії, відвідала низку європейських країн.

10 серпня 2011 року захист Юлії Тимошенко звернувся до Європейського суду з прав людини зі скаргою на незаконність затримання екс-прем’єра Україна 5 серпня 2011 року, оскільки внаслідок дії та рішень українських судів та влади були порушені положення Європейської конвенції з прав людини. Зокрема, йшлося про ст. 3 (заборона на принижуюче гідність поводження або покарання), ст. 5 (право на свободу та особисту недоторканність), ст. 8 (право на приватне життя) та ст. 18 (обмеження використання обмежень щодо прав). Пізніше скаргу було доповнено фактами стосовно побиття Юлії Тимошенко під час силової госпіталізації з Качанівської колонії до лікарні, про оголошення нею голодування на знак протесту проти жорстокого поводження, а також щодо встановлення постійного відеоспостереження у колонії та лікарні.

14 грудня 2011 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення про надання статусу пріоритетності скарги Юлії Тимошенко, а 30 квітня 2013 року – виніс рішення щодо незаконності арешту 5 серпня 2011 року у рамках судового розгляду так званої “газової” справи та подальшого її утримання під вартою. Але чинна влада так і не виконала це рішення.

15 липня 2013 року Європейський суд з прав людини повідомив про початок розгляду другої заяви Юлії Тимошенко – стосовно кримінального провадження у так званій “газовій” справі.

22 лютого 2014 року Юлію Тимошенко внаслідок падіння режиму Януковича було звільнено з в’язниці.

28 лютого 2014 року Київський районний суд Харкова ухвалив рішення про закриття у зв’язку з відсутністю складу злочину сфальсифікованої проти Юлії Тимошенко справи щодо діяльності корпорації “Єдині енергетичні системи України”, яку було порушено одразу після засудження екс-прем’єра у так званій “газовій” справі. У своєму рішенні суд послався на те, що ця справа вже розглядалася судовими інстанціями, а в 2005 році Верховним судом було встановлено, що в діях Юлії Тимошенко відсутній будь-який склад злочину. Згідно з рішенням Київського райсуду Харкова, також було знято арешт з майна Юлії Тимошенко.

22 січня 2015 року Європейський суд з прав людини визнав «газову справу» політичним переслідуванням Юлії Тимошенко.

Внаслідок парламентських виборів 2014 року, обрана народним депутатом України. З листопада 2014 року – керівник фракції ВО “Батьківщина” в Верховній Раді України.

Голова Тернопільської обласної організації ВО «Батьківщина»

admin.phpВасиль Деревляний

Народився 23 серпня 1962 року в селі Білоскірка Тернопільського району Тернопільської області, в селянській родині.

У 1979 році закінчив Баворівську середню школу і поступив в Київський геологорозвідувальний технікум на спеціальність технік-геофізик.

У 1982-84 роках – служба в армії.

У 1985-92 роках працював на заводі “Оріон”.

З 1992 по 2002 рік заступник голови ТОО УКРП.

З вересня 1997 по травень 1998 року заступник директора Тернопільського хлібзаводу №1.

З січня 2002 року працював в ТзОВ “АНТ”.

З січня 2003 року голова Тернопільської обласної організації партії “ВО “Батьківщина”.

З серпня 1989 року Василь Деревляний активно включився в національно-визвольну боротьбу, вступивши в Українську Гельсинську Спілку, на основі якої в 1990 році була утворена Українська Республіканська партія. Першим в Тернополі у січні 1990 року підняв червоно-чорний прапор боротьби українських націоналістів. Організував та очолював багато акцій в боротьбі за українську незалежність: маніфестації в Києві, поїздки під Верховну Раду, агітаційні поїздки в Дніпропетровськ та Донецьк напередодні референдуму, політичні акції на Тернопільщині.

В 1992 році був одним з ініціаторів створення Української Консервативної Республіканської партії, яка постійно займала безкомпромісну позицію до антиукраїнської влади в Україні.

За участь в акціях протесту проти існуючої антиукраїнської влади проти Василя Деревялного двічі відкривалися кримінальні справи: перша в 1989 році (за участь у маніфестації 23 серпня), друга – в 1997 році за участь в акції протесту 26 червня проти переслідувань владою націоналістів (по цій справі був засуджений Львівським обласним судом на півтора року умовно, судимість знята).

З 1998 по 2002 рік депутат Тернопільської районної ради. У 1999 році Василя Деревляного обрано керівником депутатської групи “НАЦІОНАЛЬНИЙ ФРОНТ”.

З грудня 2000 року по липень 2001 року – координатор обласного Громадянського комітету Тернопільщини “За Україну без Кучми”, відповідальний за проведення акції “Повстань, Україно!” (вересень 2002 – квітень 2003 року) в Тернопільській області, був учасником акцій у Києві.

 З листопада 2001 року керівник Тернопільського обласного штабу “Блоку Юлії Тимошенко”. На виборах 31 березня 2002 року Тернопільська область надала найбільше педтримки “Блоку Юлії Тимошенко”.

З 9 грудня 2001 року після об’єднання УКРП з партією “ВО”Батьківщина”, член партії “ВО”Батьківщина”. В 2003, 2005, 2007, 2010 роках обирався головою ТОО партії “ВО”Батьківщина”.

В 2005 році закінчив Юридичний інститут Тернопільського економічного університету по спеціальності правознавство.

З 2002 по 2006 рік – депутат Тернопільської обласної ради, керівник фракції “Батьківщина”, член президії обласної ради.

У 2006 р. та 2007 р. обраний народним депутатом України за виборчим списком Блоку Юлії Тимошенко. Член комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності.

2010 року під час дванадцятої звітно-виборчої конференції Василя Тимофійовича Деревляного обрано головою Тернопільської обласної організації партії ВО «Батьківщина».

2012 року під час виборів до Верховної Ради України обраний народним депутатом України за списками партії ВО «Батьківщина». Член Політради партії ВО «Батьківщина».

У листопаді 2015 року після виборів до органів місцевого самоврядування, був обраний новим депутатським корпусом на посаду першого заступника голови Тернопільської обласної ради.