[an error occurred while processing the directive]

Демократичний вибір України.

Стаття Юлії Тимошенко в \”Project Syndicate\”

Раптово Україна стала перед ще одним рішучим вибором: відправити у відставку уряд і парламент і провести нові вибори, або спостерігати за тим, як країна крок за кроком втрачає свою незалежність.


Також знову з\’явилися розмови про шалене громадське хвилювання. У цьому не повинне бути нічого дивного, з огляду на те, як наші корумповані правителі систематично провокують регіональну й етнічну ненависть.


Дехто каже, що рішення президента Віктора Ющенка про відставку уряду прем\’єр-міністра Віктора Януковича, ухвалене ним на цьому тижні, було незаконним. Вони неправі: дії Ющенка були необхідні, тому що уряд Януковича з явним порушенням закону готувався до вдалого конституційного ходу, що позбавив би президента його останніх контролюючих повноважень в питаннях армії й поліції. Президентові залишалося або діяти зараз, або Україна повернулася б до єдиновладдя злочинних кланів, яке існувало до нашої \”помаранчевої революції\” 2004 року.


Я була не згодна з рішенням Ющенка призначити Януковича прем\’єр-міністром після торішніх парламентських виборів. Я знала, що для демократично настроєного президента співжиття (як кажуть французи) з тією самою людиною, котра прагнула саботувати останні президентські вибори в Україні, мало викликати інституціональний параліч і політичний хаос. Так воно й трапилося.


Але найбільший недолік цього співжиття полягає в скороченні демократичних процесів. Українським демократам, які здобули перемогу на тих виборах, відмовляли в праві голосу й місці в уряді. Ющенко добросовісно простягнув руку своїм супротивникам; натомість урядова угода, яку вони уклали з Януковичем, була зраджена по всіх пунктах, по яких тільки можна. Нове голосування відновить демократичний вибір й у такий спосіб пожвавить нашу демократію.


Звичайно, Європа й увесь інший світ правильно роблять, що хвилюються. Але Україна дуже сильно змінилася з часів \”помаранчевої революції\”. Навіть ті європейці, які невірно думають, що демократія не може легко пустити коріння в пострадянських країнах, повинні визнати, що наші люди тепер почувають себе вправі щось міняти. Країна, яка зовсім недавно позбулася однієї диктатури, навряд чи захоче потрапити під вплив іншої, збудованої руками людини, котра намагалася сфальсифікувати президентські вибори 2004 року.


Економічне зростання, яке почалося після \”помаранчевої революції\”, підкріплює це небажання, оскільки середній клас, що розростається, майже завжди віддає перевагу гнучкості плюралізму замість удару кулака авторитаризму. Загальні вибори, призначені на 27 травня, допоможуть зберегти такий стан речей.


Але небезпека, c якою зіштовхуються українці, є досить серйозною, вона виходить від проблем – особливо тендітних інститутів й економічної дислокації – які є типовими для кожної молодої посткомуністичної демократії, а також від деяких власних нестандартних проблем. Багато найбагатших громадян України, які розбагатіли завдяки клановому капіталізму, що є єдино можливим шляхом розвитку для Януковича, залишаються непримиренними в питанні демократії в Україні. Штучно створене невдоволення в російськомовних областях України – яке отримало таку відцентрову тенденцію, з якою не зіштовхувалася жодна інша європейська демократія – підкріплює систему керованої демократії, котра захищає їх тривале хаотичне правління.


Десятиріччя тому світ одержав можливість довідатися, що може статися, коли етнічний поділ використовується зі зловісною політичною метою. Югославія – це всього лише мініатюрна версія того, що могло б відбутися в Україні, якщо тактика Януковича дозволить довести етнічні антагонізми до точки кипіння.


Однак єдність України не штучна. Цілком природньо, що величезна більшість – навіть серед російських меншостей – демонструє підтримку незалежності країни. Таким чином, було б неправильно стверджувати, що демократичний центр в Україні не може втриматися.


Найбільш значимим і найбільш життєвим у нашій \”помаранчевій революції\” було наділення наших людей демократичними повноваженнями. В результаті щось значиме для пострадянської країни проголошує основні ознаки тих, хто вимагає, щоб їхні свободи були збережені: глибока повага до правових норм, які є найкращою перевіркою на зловживання владою.


Наші люди розуміють, що уряд Януковича – це не тільки політична отрута. Він також прагне домінувати й послабити всю економіку в цілому. Існування якого-небудь бізнесу неможливе без плати режиму за право на існування, оскільки Янукович своїм кличем заявив, що вправі вирішувати, хто й що повинен робити, а також де, коли і як.


Сусіди України повинні тепер допомогти нам, пропонуючи підтримку й надію. Європа повинна послати ясний сигнал, що Україна, на відміну від Чехословаччини для Невілла Чемберлена в 1938 році, є не якимсь далеким місцем, про яке вона мало знає, а, скоріше, невід\’ємною частиною європейського проекту.


Зрештою, Європейський Союз – це, насамперед, співтовариство демократичних держав: якщо Україна має право прагнути до членства, то її олігархи й злочинні політики, які підривають цю перспективу, повинні зіштовхнутися з гнівом усіх українців. Вся Європа має потребу в демократичній Україні. Нові вибори, спрямовані на забезпечення нашої демократії, є єдиним шляхом уперед, як для нас, так і для збільшення інтересу Європи до можливості спостерігати, як справжня демократія пускає коріння в країнах колишнього Радянського Союзу.


Переклад з англ. \”Project Syndicate\”

[an error occurred while processing the directive]