[an error occurred while processing the directive]

Гайдамаки – козацькі лицарі та оборонці народних прав середини XVIII століття

У 2 половині XVII ст. Правобережна Україна потрапила під вплив польського короля і турецького султана. Це спричинило посилення іноземного гніту, особливо польських магнатів і шляхти на Правобежежжі та західноукраїнських землях й величезне невдоволення та протест широких народних мас. Антифеодальний, гайдамацький рух, що розгорнувся на початку XVIII століття на Правобережній Україні, поширився на всі землі заселені українцями (Лівобережжя, Слобожанщину, Західну Україну). Він був спричинений посилення кріпосницького гніту, примусовим покатоличенням українського народу, здирництвом і свавілллям з боку можновладців. Найбільшого піднесення гайдамацький рух набув у 1768 р. очолений Максимом Залізняком та Іваном Гонтою.

Це народно – визвольне повстання увійшло в історію під назвою „Коліївщина”. Історики так пояснюють походження назви: „колії” – так називали себе повстанці, від слів кіл (основна їх зброя) і „колоти”. Повстання було спричинено низкою важливих соціальних обставин. Магнати і шляхта непомірно збільшили панщину – п’ять днів на тиждень – та інші виснажливі повинності. Для більшості селян ліквідовувалися соціально – економічні пільги, які їм було надано в результаті визвольної війни українського народу 1648 – 1657 рр., і вони знову потрапи у феодальну кабалу. Посилилось релігійно – національне гноблення. Повстання спричинило й те, що на Правобережжі перебувало російське військо, закликане польським урядом для боротьби з бунтівними шляхтичами.


Повстання розпочалося 14 квітня 1768 р. виступом загону очолюваного М. Залізняком. Він народився в сім’ї кріпака у с. Медведівці на Чигиринщині (тепер Чигиринський р-н., Черкаської обл.). Тринадцятирічним хлопцем пішов на Запорізьку Січ, де й пробув чотирнадцять років у складі Тимошівського куреня. Працював на рибних промислах. Певний час найметував в Очакові. Він мав неабиякі організаторські здібності, військовий талант, був мужньою і відважньою людиною, співчутливим до знедолених і зкривджених, непримиренних до ворогів.


Іван Гонта народився також у сім’ї кріпака у с. Розсішки на Уманщині (тепер Христинівський р-н., Черкаської обл.). Рік його народження невідомий. Освіту Гонта здобув на той час добру. „Він не лише говорив, а й чудово писав по-польськи, а виховання його було таке, що й тепер його можна було вважати шляхтичем” – згадувала наприкінці XVIII ст. донька уманського губернатора Вероніка Кребс, сучасниця Гонти.


Будучи церковним старостою (ктитором) Воздвиженської церкви в селищі Володарка Іван Гонта з дружиною вели активну благодійно-меценатську діяльність, роблячи великі пожертви на храм, за що удостоїлися бути зображеними у тій церкві (зображення зберіглося до нині). Добродійно – меценатську діяльність Гонта продовжував і після того, як залишив посаду ктитора. Так, у 1760 р він збудував власним коштом церкву Св. Параскеви у своїх рідних Розсішках.


Згодом Гонта став козаком надвірного війська графа С. Потоцького. З 1757 р Потоцький зробив його своєю довіреною особою і старшим сотником надвірного козацького війська у своєму палаці в Умані. Подарував у довічне володіння два села – Розсішки та сусідню Орадівку, які щорічно давали прибутку близько 20 тис злотих. Крім того, Потоцький мав намір виклопотати в короля Польщі грамоту на шляхетство для Гонти. Здавалося, що Гонта матиме блискучу кар’єру в шляхетській Польщі.


Однак у 1768 р Максим Залізняк перебрався з Запорозької Січі на Чигиринщину, де став послушником в Онуфріївському, а потім Мотронинському монастирях. Навесні 1768 р. в Холодному Яру, де був розташований Мотронинський монастир, він разом із козаками підняв повстання при польської шляхти. Це повстання охопило Київщину, Брацлавщину,  поширилося на Поділля, Волинь, Галичину. Повстанці на чолі з Залізняком здобули Жаботин, Смілу, Богуслав, Канів та інші населенні пункти південної частини Київського воєводства. М. Залізняк зі своїми отаманами на захопленій тереторії оголосили звільнення селян з-під влади польської шляхти, скасували панщину, унію. Повстанці нищили гнобителів, палили їхні маєтки, ділили між селянами землю і формували ради – органи селянсько-козацької влади.


У літку 1768 р. 2 тисячний загін Залізняка підійшов до Умані, що була власністю С. Потоцького центром польського панування та поширення католицизму на Правобережній Україні. Уманська фортеця була добре укріпленою, її охороняв гарнізон піхоти й полк надвірних козаків (400 чоловік) під орудою Івана Гонти. Однак він відмовившись від кар’єри і добробуту перейшовши на сторону козаків 18-го червня 1768 р. Цей відчайдушний, пітріотичний вчинок Гонти, як засвідчили його яскраве життя й мучиницька смерть, було зроблено з єдиною метою – визволити свій народ з-під польсько-шляхетського ярма та відновити в Україні державність.


19-го червня 1768 р. об’єднані сили Залізняка і Гонти оволоділи Уманьською фортецею. Після чого почався погром під час якого було вбито кілька тисяч поляків і євреїв, знищено документи, які узаконювали повинності селян, захоплено багато зброї та майна. Гайдамаки й козаки зібрали в Умані раду, на якій Залізняка було проголошено гетьманом а Гонту полковником і князем уманським. Населення охоплених повстанням районів було поділено на сотні. Незабаром повстання охопило Поділля, Волинь, Полісся. Загалом у червні – липні 1768 р. на Правобережжі діяло 30 гайдаматських загонів, які контролювали значну територію. Польський уряд звернувся по допомогу до Росії, яка також була занепокоїна зростанням гайдамацького руху на українських землях, і Катерина ІІ відповіла. Наприкінці червня 1768 р. царські офіцери, нібито для погодження дій з гайдамаками проти польської шляхти, запросили до свого табору поблизу Умані Максима Залізняка та Івана Гонту і підступно заарештували їх. Гайдамаків, які залишилися без ватажків було розбито спільними діями польських і російських військ.


Польсько-шляхетський уряд розпочав на Правобережжі кривавий терор. Карателі вішали гайдамаків, стинали їм голови, садовили на палі, розпинали на хрестах. На шляху від Львова до Умані стояло 700 шибенець, на яких було повішано гайдамаків. Найбільше їх загинуло в Кодні на Волині. Тисячі гайдамаків було страчено в селищі Серби на Поділлі (тепер с. Гонтівка Могилів-Подільського р-н., Вінницько  обл.).


1768 р. тут у жахливих муках загинув і Гонта. Спочатку за наказом коронного гетьмана К. Браницького, з нього здирали смугами шкіру, потім його порубали на частини, голову цв’яхами прибили до в’їзних воріт Могилів-Подільського, а частини тіла розвезли й поприбивали на хрестах на перехрестях доріг. М. Залізняка як російського підданого судив військовий суд. За тим вироком його було бито батогом (300 ударів), тавровано, а потім заслано на довічну каторгу до Сибіру на нерчинські копальні, де він мабуть, і помер.


Володимир Щавінський,


депутат Тернопільської міської ради, член фракції „Блок Юлії Тимошенко”,


науковий співробітник художнього музею

[an error occurred while processing the directive]