[an error occurred while processing the directive]

Чи велика сила нині громада

Кажуть, громада – велика сила. Та й донині в Україні спільнота не може похвалитися міццю в самоврядуванні. Хоч юристи кажуть, що загалом понад три тисячі нормативно-правових актів уживають термін \”місцеве самоврядування\”, а безпосередньо з цією цариною пов\’язані майже сімсот законів.

Тільки вдруге за п\’ятнадцять незалежних українських років на Тернопіллі вирішили зібрати в обласному центрі голів рад усіх рівнів на велелюдне зібрання, щоб повести мову про місце, роль і завдання самоврядних громад в умовах становлення демократичного суспільства. Голова обласної ради Михайло Миколенко висловив думку, що теперішня система місцевого самоврядування та регіональна політика \”неефективні й не відповідають сучасним вимогам розвитку українського суспільства, його інтеграції в європейський та світовий простір. Заходи, які здійснює держава у сфері місцевого та регіонального розвитку, здебільшого непослідовні, неузгоджені і, що найгірше – декларативні.


Власне, через те що немає стабільної та повноцінної фінансової бази, громада не може бути самодостатньою. Роман Висоцький, голова Бережанської райради, твердить, що домогтися такої сталості за умов існуючої бюджетної та податкової систем, по суті, неможливо. Адже на тій же Бережанщині лише дві сільради не є дотаційними.


У сільському гаманці не вистачає коштів на оплату праці апарату місцевої ради, а життя вимагає подбати про асфальтування, освітлення вулиць, проведення водогонів, газифікацію, капітальні ремонти і спорудження нових соціально-культурних закладів. Ще кілька років тому частково в цьому сприяли кошти, що надходили на розвиток так званого соцкульту. Тепер і цієї допомоги немає.


Тростянецький сільський голова Ганна Білоус, аби гідно зустріти ювілей рідного села, кілька місяців поспіль власну зарплатню віддає на потреби громади. Вже зробили косметичний ремонт у приміщенні самої сільради, фельдшерсько-акушерському пункті, пофарбували підлоги, вікна у бібліотеці, народному домі. Це, звісна річ, добре. Однак чи лише таким коштом маємо розв\’язувати сільські проблеми?


Тим часом реальний стан справ засвідчує, що економічне та фінансове становище територіальних громад, за визначенням голови облради Михайла Миколенка, надзвичайно складне, а запроваджені підвищення цін на енергоносії та зміни тарифів у житлово-комунальній царині є загрозливими для більшості громад, бо \”держава зняла із себе всі обов\’язки\”.


Зрештою, за безгрошів\’ям тягнеться шлейф пекучих економічних і соціальних проблем громади. Нині для села великим клопотом стало безробіття. Тому створення нових робочих місць – нагальна потреба. Деякі поселення мають можливість зробити це завдяки видобутку корисних копалин.


Іван Безушко, сільський голова Ниркова Заліщицького району, каже, що одна із словацьких фірм готова була виготовляти з місцевого червоного каменю облицювальну плитку, знайшлися й підприємливі люди, що виявили бажання розробляти родовища гіпсу. Місцева влада, звісна річ, цьому пораділа, але в столиці ніяк не можуть дати відповідних ліцензій на користування нирківськими надрами.


Теперішнє життя висуває перед територіальними громадами та органами місцевого самоврядування чимало нових завдань. Михайло Миколенко переконаний, що в центрі уваги місцевих рад мають перебувати відносини між орендарями та власниками паїв. Сільська влада повинна виступати своєрідним арбітром цих стосунків. Однак деякі ради ще не навчилися захищати інтереси своїх виборців, та навіть і власні, не цікавляться дотриманням законодавства щодо оренди земельних і майнових паїв. Через це, мабуть, платня за них є подекуди мізерна -по два-чотири центнери збіжжя за пай. Такі факти керівник облради називає неприхованим шахрайством.


Органи місцевого самоврядування мають запроваджувати нові форми роботи, які б допомагали зорганізуватися сільській громаді на розв\’язання своїх щоденних потреб, надавати послуги селянам, зокрема у збуті продукції, її транспортуванні до переробника та споживача. До того ж такий досвід у краї вже є. Так, у селах Шумського, Збаразького, інших районах створено комунальні обслуговуючі підприємства.


На нараді загострювали увагу й на наведенні належного порядку обліку та використання водойм, надр, лісів колишніх колгоспів. Все це повинно приносити прибутки громадам, давати роботу жителям села. Радам базового рівня нарешті треба розпочати використовувати для поповнення своїх бюджетів можливості продажу земель несільськогосподарського призначення, якими вже користуються підприємці.


Турбує й те, що органи місцевого самоврядування ще не надто діяльні в царині благоустрою поселень, у створенні сприятливого для життєдіяльності людей довкілля, в забезпеченні санітарного та епідемічного благополуччя краян. Бомбами сповільненої дії є склади, де зберігаються небезпечні отрутохімікати. За останні три роки вони \”вибухали\” вже шість разів.


Нещодавно сталася пожежа на сховищі в селі Маловоди, що на Теребовлянщині. Згодом з\’ясувалося, що тут у кожній другій криниці вода непридатна для споживання. Загалом Тернопільщина входить до трійки областей країни, жителі якої споживають найгіршу питну воду. За словами головного державного санітарного лікаря області Степана Дністряна, в деяких районах показники бактеріального забруднення сягають майже п\’ятдесяти відсотків.


Край поступово перетворюється у великий смітник. Побутові відходи заполонили села і міста, ліси, водойми, дороги. Фахівці відповідних служб розробили \”Правила благоустрою населених пунктів Тернопільської області\”. Справа – за їхнім виконанням. Є вже певні приклади, коли керівники виконавчої та представницької влади знаходять точки дотику з підприємцями в тому, аби навколо було охайно. Скажімо, в Лановецькому районі розпочало роботу приватне підприємство, що збирає всі гумові відходи й виготовляє з них штучні покриття для спортивних майданчиків. Незабаром тут займуться також переробкою поліетилену, в тому числі й пластикових пляшок.


Омеляна Оверка жителі Бучача вкотре обрали міським головою. Нині його ставлять у приклад усім керівникам міст і сіл області. Ще минулої каденції ставку він зробив на комбінат комунальних підприємств. Певні кошти з міської скарбниці виділили на придбання необхідних для цього виробничого підрозділу механізмів та агрегатів. Закупили серед іншого трактор, автокран, грейдер, коток, газонокосилку, автобус, замінили контейнери для вивезення сміття.


Торік кількадесят тисяч гривень витратили на освітлення міста. Нещодавно провели тендер на капітальний ремонт деяких вулиць. Цього року здадуть до ладу першу чергу будівництва об\’їзної дороги. Завершують спорудження моста через річку Стрипу. Знайшли гроші й на виготовлення дощового колектора. Не бояться тут алчевського синдрому. Омелян Степанович каже, що в райцентрі вже немає жодної централізованої котельні. Понад 140 конвекторів для малозабезпечених придбали за рахунок міської ради, збудували дві котельні для дитячих садочків. Первозданного вигляду набирають історичні та архітектурні пам\’ятки. Держава фінансує реставрацію міської ратуші. Тож зрозуміло, чому Бучач став переможцем Всеукраїнського конкурсу з благоустрою серед міст з населенням до сорока тисяч жителів.


І за духовність, і за порядок взяла на себе відповідальність громада села Скорики Підволочиського району. В населеному пункті працюють всі заклади соціальної інфраструктури, приємно пройтися охайними вулицями села. А керівник місцевого сільгосптовариства \”Україна\” Олег Крижовачук нинішнього року зініціював дольове вкладання двох мільйонів гривень у спорудження нової школи.


На жаль, подібні приклади поодинокі. Але вони засвідчують, що громада – справді велика сила. Треба лише діяти і того ж вимагати від держави.


Микола Шот, \”Урядовий кур\’єр\”, 12.09.2006


 

[an error occurred while processing the directive]