[an error occurred while processing the directive]

Михайло Апостол: «Щоб у житті чогось досягти, мало працювати по 14 годин на добу – треба своєю справою жити»

Інтерв\’ю з Михайлом Апостолом

– Пане Михайле, розкажіть кількома словами про себе.


– Народився у звичайній сім’ї колгоспників. Мати, Ольга Михайлівна, працювала на тваринницькій фермі дояркою, потім у рільничій бригаді. Батько, Володимир Теодорович, все життя робив у будівельній бригаді. Я ж трудову діяльність розпочав у 16 років. Тридцять років тому, у 1977 році , пішов працював підсобником у будівельну бригаду. Потім здобував вищу освіту в Тернопільському фінансово-економічному інституті, який закінчив у 1982 році. З 1988 по 1992 роки навчався в аспірантурі. У 2005 році навчався і стажувався по програмі «Агробізнес» в США. Нині працюю директором ПП «Оріон-А» в селі Григорів Монастириського району. За натурою я трудоголік. Відпочив лише двічі за всю трудову діяльність. Моє хобі – робота, а робота – хобі.


– Мудрі люди кажуть, що найкращі спогади – це спогади молодості.


– Мої найкращі спогади з тих часів пов’язані зі студентськими роками. Оскільки до вступу до вузу я мав елементарне поняття в будівельній справі, то, напевно, як виняток на той час, після закінчення другого курсу, їздив у складі будівельного загону в Сургут. Потрапити в студентський загін було дуже важко, а ще й два роки поспіль. Треба було добре вчитися та ще й брати активну участь у житті інституту. Там я заробив свій перший серйозний заробіток – тисячу карбованців. Батькові та матері, щоб заробити стільки, необхідно було майже рік працювати в колгоспі.


Хочу наголосити, що навчання в інституті дало мені не лише початок життєвого досвіду, а й справжні знання. Скажу відверто, що й хотіло вчитися, пізнавати нове. Після закінчення вузу отримав направлення в Херсонську область. Я працював бухгалтером в дуже великому господарстві: оброблялось там майже сім тисяч гектарів землі, було шість ферм та вісім сіл. А в бухгалтерії невідомо за яких причин не було головного бухгалтера три місяці й усі бухгалтерські документи складали просто в шухляду. Я поставив тоді сам собі завдання: хіба навчався марно в інституті? Якщо не впораюсь— працювати за іншим фахом. Хоч було надзвичайно важко, проте впорався. І тут через свою старанність і якісну роботу отримав іншу проблему: директор радгоспу, використовуючи свої зв’язки, не хотів відпускати мене на службу в армію. Я ж не уявляв, як я, здоровий, молодий хлопець, не служитиму у війську. Врешті-решт я таки пішов до армії. Служив за кордоном, у Німеччині.


– За прожиті роки що вважаєте найбільшим успіхом?


– Моє найбільше досягнення – це сім’я, мої діти. Син Ігор має вищу технічну освіту, підприємець, а також мій перший помічник в аграрному бізнесі. Дочка Тетяна – студентка третього курсу в Державній податковій академії. Ну і, відверто скажу, горджуся парком, котрий висадив у селі Матеушівка Бучацького району. Там росте вже 15 тисяч дерев дванадцяти видів. П’ять років тому ми висадили невеличкі саджанці, а сьогодні це п’ятиметрові берези, триметрові сосни, смереки, буки, граби, горіхи, ялинки і т.д. Коли проїжджаю біля цього парку, завжди зупиняюся, походжу кілька хвилин між деревами. Я  від них сил набираюся, енергії. Це неможливо передати словами.


– Пане Михайле, знаючи вас як господарника та депутата обласної ради, не міг не  запитати вашої думки про середньострокову програму соціально-економічного розвитку  до 2011 року.


– Саму ідею я схвалюю. Але  програмою цей документ, що нам надали під час громадських слухань, назвати важко. Я не побачив головного – стратегії розвитку області. У так званій програмі ж був лише перелік об’єктів, які планують завершити будувати, нічим не підтверджені цифри про створення робочих місць, а також збільшення поголів’я худоби, гумусу землі тощо.


– Читаючи інтерв’ю з вами, наших краян, без сумніву, зацікавить  рецепт успіху від Михайла Апостола.


– Секрету великого тут немає: щоб у житті чогось досягти, мало працювати по 14 годин на добу – треба своєю справою жити.


– А як ви потрапили в політику? Для чого вона Вам, успішному господарнику?


– Ніколи не стояв осторонь національно-визвольних процесів. Ще як наприкінці 80-х  було посвячення могили січових стрільців у Ласківцях Теребовлянського району, то я при багатотисячному мітингу підняв синьо-жовтий прапор. За ці роки завжди цікавився політикою, розмірковував над позиціями різних сил. З часом помітив, що саме «Батьківщина» та Юлія Володимирівна мені найбільше близькі за духом, за світосприйняттям. Так опинився в партії.


– Нині ви є кандидатом до Верховної Ради від БЮТ. Під час останнього візиту Юлії Тимошенко на Тернопільщину ви отримали з рук лідера БЮТ посвідчення кандидата. Якщо станете депутатом, що плануєте зробити для Тернопілля?


– Наша область – аграрна. Я досконало знаю цю галузь, бо працюю в ній вже десятки років. Тому піду працювати в аграрний комітет. Зізнаюсь, що якщо виборці підтримають нашу політичну силу і я потраплю до парламенту, то докладу всіх зусиль, щоб українське село розквітло, щоб люди не виїжджали на заробітки, а хотіли працювати в нас і отримували достойну зарплату. Окрім того, обов’язково необхідно підняти соціально-культурну інфраструктуру. Вірю і впевнений в тому, що нам на чолі з Юлією Тимошенко вдасться це зробити.


Розмовляв Андрій Михайлів  

[an error occurred while processing the directive]