[an error occurred while processing the directive]

План маршала

Інтерв’ю тижневику \”Корреспондент\”Безглуздо запитувати у Юлії Тимошенко \”чи є у Вас план\”. У прем\’єр-міністра України він завжди під рукою. Глава уряду посвятила \”Кореспондент\” в деякі з його пунктів: широка приватизація, інвестиційний бум, війна з тіньовою економікою, податкова реформа, усунення RosUkrEnergo як посередника з постачання газу до України.

Якщо главі уряду вдасться виконати хоч би половину наміченого, українці заживуть не гірше за швейцарців. Але Україна — не Швейцарія. Тут можливий будь-який поворот. Адже Кабінет Тимошенко спирається на дуже хистку парламентську більшість — 227 голосів.


Втім, і тут у прем\’єра дозрів план по управлінню цією мінімальною перевагою. Інтерв\’ю Тимошенко «Кореспондентові» відбулося в її робочому кабінеті в суботній день.


– Ви казали, що внаслідок руйнування тіньових схем попереднього уряду вже отримали за перші декілька тижнів частину грошей для виплати заощаджень Ощадбанку СРСР.


– Звичайно.


– Це великі суми. Що це за схеми, які Вам вже вдалося зруйнувати?


– Ми в бюджеті запланували руйнування всіх тіньових схем, які на сьогоднішній день побачили. Це не означає, що ми за десять днів \”впіймали\” всю \”тінь\” і відразу отримали сотні мільярдів гривень.


Бюджетний рік тільки починається, і за рік ми усунемо цілий ряд кримінальних і напівкримінальних тем. Кроки з боротьби з тіньовою економікою, які ми запланували на 2008 рік, гарантовано принесуть країні додаткові фінансові ресурси.


– Тобто ці \”багато грошей\” прийдуть завдяки поверненню до держвласності деяких підприємств, а потім їх продажу за реальною ціною?


– Я б не хотіла, щоб з моїх заяв робили реприватизаційну страшилку..


– Давайте не робитимемо страшилку, просто скажемо, що буде. Звідки прийдуть наднадходження?


– Минула влада прийняла закон, за яким 600 підприємств повинні бути приватизовані. Ось, якби хоч би декілька підприємств (з цих 600) приватизуються чесно, у нас взагалі жодних проблем не буде з поверненням заощаджень. Якщо, наприклад, ми зможемо закрити колосальні зловживання з ПДВ — а в бюджеті прописано декілька пунктів, які закривають ці навіть не щілини, а магістральні дороги… Якщо виводитимуться бюджетні гроші через фіктивний експорт (тобто це коли нічого не експортується, але беруться з бюджету гроші), якщо не буде зловживань на внутрішньому ринку, коли будуються штучні ланцюжки, по яких повертається ПДВ, де немає ні виробництва, ні торгівлі, нічого немає. Ми точно зробимо так, що податки платитимуть в повному обсязі. При цьому на 2009 рік запланували довгождану податкову реформу, яка істотно спростить систему оподаткування і зробить податкове навантаження значно меншим. У 2008-му всі чесно платять податки, в 2009-й ми повинні увійти з новою податковою реформою.


– Наскільки ефективно може працювати уряд, що спирається на парламентську більшість в один голос?


– Звичайно, ми хотіли б спиратися на соліднішу підтримку у Верховній Раді. Безумовно, це створює проблеми. Але, з іншого боку, якщо добре організувати роботу, якщо прибрати з демократичної коаліції всі підкилимові інтриги, які завжди негативно впливають на процеси в демократичному таборі, то, я вважаю, можна нормально приймати закони.


– Маючи 226-227 голосів?


– Можна так організувати роботу: всі значущі законопроекти ставити до порядку денного на один конкретний день. І цього дня забезпечувати явку депутатів і їх повне знання, розуміння концепції і значущості законів. Я упевнена, це забезпечить результативність голосування. Але я думаю, що вже на наступних виборах ми збільшимо чисельний склад демократичної коаліції.


– Ви зараз починаєте будувати нові відносини з Росією. В той же час у Вашій команді є люди, які зовсім недавно робили радикальні заяви. Можливо, не позбавлені сенсу, та все ж. Зокрема, Володимир Огризко — щодо статусу російського флоту в Севастополі, Юрій Продан вимагав підвищити тарифи на транзит газу. Як Ви думаєте, з такою командою Вам легко буде побудувати відносини з Росією?


– Я думаю, що від взаємних зустрічних звинувачень, від такої нескінченної дуелі Росія і Україна повинні перейти до дуже глибокого діалогу щодо всіх проблемних питань, які є в наших відносинах. Я думаю, що Росія до України сьогодні все-таки починає ставитися як до суверенної держави.


– За якими ознаками Ви це визначили?


– Це комплексне відчуття, я навіть не можу назвати цих ознак. Це як озон в повітрі після дощу. Авантюрна політика Партії регіонів, коли під час чергових виборів Росії обіцялися золоті гори, а потім, після виборів, забувалося, що хтось там біля кордонів України взагалі живе, призвела до руйнування міждержавних відносин. Зараз вже пройшов час легковажної безвідповідальності і легковажності, які вчорашня правляча партія демонструвала у відносинах між Росією і Україною.


Це привело до розуміння того, що Росія і Україна відчуватимуть себе стабільно, якщо зрозуміють, що Україна — суверенна країна, і що з нею потрібно вибудовувати відносини на надійному фундаменті розуміння взаємних національних інтересів. Я як керівник уряду прагнутиму до побудови саме такого фундаменту.


– Найважчий майбутній діалог — по RosUkrEnergo.


– Я впевнена, що ми знайдемо з Росією взаєморозуміння і з цього питання. І ми перейдемо на прямі поставки, без мегакорумпованих посередників. RosUkrEnergo і продажні українські чиновники практично погубили державну компанію HAK «Нафтогаз», підготували її до тіньової приватизації через штучне банкрутство, але наша команда всі ці \”хатки\” поламає.


– Коли ми зустрічалися з Вами два роки тому, Ви вже тоді висловлювали невдоволення тим, що в наших газових відносинах з Росією задіяна компанія RosUkrEnergo. Чому ця компанія так довго існує в наших відносинах? Куди ведуть ниточки чи канати? На Банкову, до Кремля?


– Вона існує так довго, тому що вона завжди працювала під \”дахом\” української влади. Я новим \”дахом\” для цієї ганьби і абсурду не буду.


– І російські колеги це знають, Ви їм це вже сказали?


– Моя позиція завжди була публічною, і російська сторона її, звичайно ж, знає.


– Хіба не стане тоді газ дорожчим?


– Ні, не стане. Я Вам маю сказати, що якби не було цих \”милих помічників\”, то ми до 2010 року мали б газ за нормальною ціною.


– Ті небагато республік колишнього Радянського Союзу, які чогось досягли, в основному йшли радикальним шляхом в економіці, політиці. Це більшою мірою стосується Балтійських республік. І ось, наприклад, Каха Бендукідзе (державний міністр Грузії з питань координації реформ) заявив: ми повинні продати все, крім совісті. Зараз грузини провели приватизацію всієї енергетики і багатьох інших галузей. За що Бендукідзе називають не інакше як ультралібералом. А на які радикальні кроки готові Ви?


– Чи можна вважати радикалізмом наведення ладу і виведення країни з хаосу? Звичайно, можна, тому що це теж дуже екстрені дії. Ось такий радикалізм мені подобається. У нас є дуже чіткі концепції. Ми знову, як і в 2005 році, визначили п\’ять-шість пріоритетів в кожному міністерстві. Це не бу-бу-бу, це чіткий пріоритет. По кожному з міністерств буде десяток показників, що підлягають постійному моніторингу. І буде дуже чітко видно — є кращення чи залишається в тому болоті, яке країна має сьогодні.


Я, наприклад, і весь наш уряд, маємо дуже чітку концепцію — держава не повинна займатися бізнесом. Але віддаючи підприємства, зокрема стратегічні, в руки приватних власників через чесну і конкурентну приватизацію, неможливо і неправильно це робити без яких-небудь умов і без серйозної регуляції, особливо того, що стосується енергетики, надр і інших стратегічно важливих для країни напрямів. Тому наша концепція така: бізнес робить бізнес краще, ніж держава, але в системі ринкової державної регуляції.


Останні п\’ять років державні підприємства зазнають стагнації, розвалу, відсутності інвестицій, практично всі вони збиткові, за деяким винятком. І тому моя концепція така: створюємо інтелектуально сильні договори про приватизацію.


Перша частина [договору] — це інвестиційна політика розвитку підприємства. Для того, щоб підприємство не закривали або не ослабляли як конкурента на світових ринках, або, у випадку повного маразму, не банкрутили і не різали на металобрухт.


Друге — створюємо в приватизаційному договорі сильний блок, присвячений соціальним проблемам. Тому що потрібно розуміти, так само, як ми конкуруємо за ринки в світі, так само ми конкуруємо в світі і за трудові ресурси. Нам потрібні люди в Україні. Наші рідні громадяни. Нам не потрібно, щоб вони зі своїм прекрасним інтелектом, бажанням і умінням працювати, люблячи Україну, виїжджали шукати щастя по всьому світу.


Написання третього блоку приватизаційного договору ми віддаємо практично в руки місцевому самоврядуванню — місцева громада опише податкові умови і істотні елементи екологічної політики цього підприємства.


І в результаті, я особисто вписую тільки одну фразу в ці договори. Одну! Якщо не виконані всі умови цього договору, то це підприємство повертається назад в державну власність без повернення внесених сум інвестицій.


– Жорстко!


– Жорстко. Чому? Тому що договір про приватизацію — це той порядок, який повинні поважати інвестори. Інвестори повинні поважати країну, в якій будують бізнес, і зобов\’язані поважати людей, які, працюючи на їхніх підприємствах, створюють їм прибуток. Вони ж не в плем\’я бумбо-юмбо вкладають свої інвестиції, а в європейську країну Україна.


Колись контракти взагалі не підписували. Купецьке рукостискання дорогого вартувало. Тому що відповідальні люди вміли тримати своє слово. А у нас зараз навіть Конституція і закони поставлені ні в що. Договори? Так їх взагалі ніхто не читає. Десь лівою задньою лапою поставили підпис, придбали підприємство, а після цього знущаються, як хочуть, над підприємством і людьми, які там працюють.


Повинен бути такий порядок, коли держава тримає в своїх руках стратегію розвитку країни і ринкову регуляцію, а бізнес займається бізнесом. Саме такий порядок ми побудуємо.


Але в чому була проблема України? У тому, що утримувачі влади одночасно були і тіньовими бізнесменами. Вони купували підприємства і не ставили собі самим ніяких умов. Принцип був приблизно таким: ну навіщо себе, розумних, красивих обтяжувати ще якимись інвестиційними зобов\’язаннями, якимись проблемами трудового колективу, навіть смішно таким мазохізмом займатися. Тому от так все і вийшло: по суті підприємства безкоштовно забирали високі керівники, їхні сім\’ї, зяті, дочки, дружини і друзі дитинства.


– Які приклади можете навести?


– Леонід Данилович [Кучма] зі своєю славною сім\’єю \”трохи\” скупилися. \”Трохи\” — це мільярдів на 100. Десять років продовжувалася ця безпрецедентна історія. Він дещо розширив круг допущених. Адже не все можна узяти, просто до рук не увійшло. Він допустив ще п\’ять-шість сімей. Всі вони сьогодні мають мільярдні статки. Це привело до відсутності чесного ринку приватизації і до крайньої монополізації в більшості галузей, які сьогодні руйнують, а не будують економіку.


Є ще одна проблема. Всім, що вони нечесно узяли, дуже складно якісно управляти, і неможливо у все це якісно вкласти достатні інвестиції. Внаслідок цього підприємства не розвиваються нормально, а частина з них взагалі померли не своєю смертю. А що найцікавіше — вони вийняли кращі підприємства України з державної власності без грошей, як родзинки з булочки, і зараз продають ці \”родзинки\” за цінами в мільйон разів вищими, ніж вони купували. Ось така нудна історія!


– Коли ми вчора домовлялися з Вашою прес-службою про інтерв\’ю, час і місце змінювалися чотири рази, останні узгодження ми зробили опівночі. Ви весь час в такому режимі працюєте, і як довго Ви можете так працювати?


– Традиційно мій робочий день залежно від обставин триває від 12-ти до 16-ти годин. Чи можна в такому темпі працювати? Я Вам скажу: можна, тому що в такому темпі я працюю останні 15 років. Це стиль мого ставлення до справи. Сім\’я терпить.


– Потрібно ж звідкись сили черпати. Або бігати, або пити, або те й інше?


– (Сміється). Чесно кажучи, пити — це не рецепт; а ось бігати вранці — це спрацьовує багато років. Є ще надійний рецепт примноження сил — самовіддано вірити в свої цілі.


– І останнє. У цій країні не було жодного прем\’єр-міністра, який дозволяв би до себе таку фамільярність. Тобто я не знаю прем\’єра Вітю, прем\’єра Толіка або Льоню. Яке Ваше ставлення до того, що Вас публічно іменують Юля?


– В українській культурі імен ім’я по-батькові взагалі відсутнє. І’мя по-батькові відсутнє майже у всьому світі. Але зараз мені тепло і приємно, коли мене називають на ім’я. Чесно кажу. Я навіть від цього якесь задоволення отримую. Коли є якесь взаєморозуміння між колегами, між людьми, мені здається, тоді ми набагато більше можемо зробити. А коли потрібно через крок знімати шапку, бити поклони, присідати в реверансах, мені здається, що тоді частина енергії йде на ці ритуали, щось знищується з людських стосунків, які можуть принести синергетичний ефект.
Тому у нас в команді все просто. Взагалі, вони при мені тільки іноді можуть назвати мене по імені-по-батькові. Між собою у них немає таких делікатностей (сміється). Ось Саша (фотограф), він зараз нас фотографує, коли він входить в раж, він мені каже: \”Юленька, посуньтеся до світла!»


Олександр Пасховер, Віталій Сич

[an error occurred while processing the directive]