[an error occurred while processing the directive]

Про НАТО, газ і російську мову

Інтерв\’ю \”Аргументам Недели\”


Останні декілька років в світ політики все наполегливіше вриваються жінки. Німкеня Ангела Меркель, американки Ненсі Пелосі та Хіларі Клінтон, француженка Сеголен Руаяль, фінка Тарья Халонен. Помітне місце в цьому ряду займає Юлія Тимошенко. Вона – прем\’єр-міністр України, нашого найближчого сусіда. Тому дуже важливо дізнатися її думку по цілому ряду проблем. Пані Тимошенко прийняла головного редактора «АН» А. Угланова в своєму робочому кабінеті в Києві.



– Юлія Володимирівна, 1 квітня до України приїжджає американський президент. Звичайно, будуть розмови про прагнення вашої країни стати членом НАТО. Як ви реагуватимете, наприклад, на пропозицію розмістити на території України елементи, аналогічні тим, що будуть розгорнені в Чехії і Польщі?


– У нас настільки багато власних, українських, проблем, що зараз я б не хотіла втручатися в міжнародних. Ні як експерт або консультант, ні тим більше як можливий учасник.


Все, що стосується НАТО, співпраці з цією організацією, в наший країні виглядає достатньо проблематично з політичної точки зору. Ви пам\’ятаєте, що ще зовсім недавно НАТО залишалося ворогом №1 для Радянського Союзу. Частина громадян України все ще дотримується такої точки зору. З іншого боку, певна частина українського суспільства сприймає вступ наший країни в НАТО не як останню барикаду по захисту національного суверенітету, а як спосіб захисту національного суверенітету і гарантії безпеки нашої країни.


Думаю, слід поважати думку і тих і інших наших громадян. Тому зараз ми прагнемо організувати широку суспільну дискусію на цю тему. Важливіше, щоб політики провели відкриті дебати, ніж затівали кулачні бої біля трибуни парламенту.


Що стосується співпраці з НАТО, то вона розпочата давно, ще в кінці 90-х років, при президенті Леоніді Кучмі. Продовжив її і Віктор Янукович. До речі, нагадаю, що при його особистій участі як прем\’єр-міністра України і за підтримки його фракції у Верховній Раді в 2003 році був прийнятий Закон „Про основи національної безпеки”, в якому міститься норма про вступ України до НАТО. Більше того, в 2004 році Янукович підписав Стратегію розвитку України до 2015 року, в якій планувався вступ України в НАТО вже в 2008 році. Як бачите, ми дуже сильно відстаємо від графіка, розробленого Януковичем. Але хочу особливо підкреслити: які б дискусії не йшли зараз, остаточне рішення про вступ України до НАТО ухвалюватиметься тільки за наслідками всеукраїнського референдуму. Як лідер найбільшої політичної сили в нашій країні, я не дозволю, щоб політики вирішили це питання кулуарно.


В той же час нам не варто, як кажуть, демонізувати це питання. В світі багато що кардинально змінилося. Я не знаю жодної європейської країни, яка в тому або іншому вигляді не співпрацювала б з НАТО, включаючи і Російську Федерацію.


Погодьтеся, це природньо, коли кожна країна створює для себе власну систему безпеки. У цьому – частина її державного суверенітету. І багато що тут залежить від кожної конкретної країни, яка бере участь в геополітичних відносинах такого роду, щоб відчувати себе захищеною. Мені вважається, що і Росії варто задуматися. Що вона, як наш найближчий і найістотніший в економічному плані сусід, робить для України? Щоб вона відчувала себе в безпеці, а не шукала захисту у інших країн і міжнародних організацій.


Газові хабарі


Питання щодо газу залишаються в центрі уваги у відносинах наших країн. Ціна на газ для України рік від року росте, є ряд взаємних претензій і суперечок з цього питання, йдуть нескінченні переговори. Який ви бачите вихід з цієї ситуації?


– Відразу скажу, що це все-таки більше економічне, ніж політичне питання. В рамках СРСР у наших країн була сильна кооперація, економічні взаємозв\’язки. З початку 90-х років між Росією і Україною підписувався цілий ряд довгострокових угод. Вони були покликані дозволити нашим країнам знайти самодостатність в економічному і політичному контекстах з мінімальними втратами. Були підписані договори про статус Чорноморського флоту, про ядерне паливо і багато інших, зокрема про газ. Але чомусь вийшло так, що частина цих договорів, які стосуються російських інтересів, сьогодні продовжують працювати. А газовий договір, який повинен був діяти до 2011 року, з ув\’язкою цін на газ і плати за транзит в обумовлених об\’ємах територією України, на сьогодні похований. Причому, скажу відверто: у цьому провина не російської сторони.
Зрозуміло, кожна країна на переговорах прагне вигадати більше – це нормальна логіка. Переговори між країнами завжди починаються обома сторонами з максимальних заявок і цифр. А закінчуються – взаємно збалансованими. Це добре, коли кожен з учасників залишається трохи незадоволеним. Але що було? Постачальники природного газу до Україну, у тому числі і російські бізнесмени, приходили з різними пропозиціями до української сторони. А українська сторона, здаючи всі мислимі національні інтереси і скасовуючи згадані довгострокові договори, йшла з цих переговорів з поповненими власними розрахунковими рахунками, а то і просто з валізами грошей.


Тому претензії щодо руйнування раніше досягнутих збалансованих взаємних домовленостей про постачання газу в нашу країну є. Але Україна повинна пред\’явити їх перш за все власним продажним чиновникам. Цим питанням я зараз впритул і займаюся. Намагаюся розібратися, на якому етапі, який з наших прем\’єр-міністрів все це робив.


До альянсу з Росією готова


– Сподіваюся, вам вдасться у всьому цьому розібратися, очиститися від корупціонерів. І коли це відбудеться, чи зможе Україна вступити з Росією до якогось стратегічного альянсу, який стане гарантом і для наших країн, і для Європи в постачаннях газу?


– Безумовно. Під час моїх недавніх зустрічей і переговорів з президентом Росії Володимиром Путіним і прем\’єр-міністром Віктором Зубковим ми чітко домовилися про те, що протягом найближчих місяців повинні розробити і підписати довгострокові контракти. По наданню послуг з транзиту – з українського боку, і на постачання газу Україні – з російської. Ці угоди повинні, підкреслюю це слово, поступово виводити ціни на газ на світовий рівень, а не керуватися якимись спонтанними рішеннями. Щоб обидві сторони чітко знали, якою буде ціна на газ в кожен подальший рік.


У розмові з Володимиром Володимировичем ми погодилися з тим, що для цього необхідний часовий лаг – порядка чотирьох років. Тому що ми, наприклад, до цих пір зберігаємо розцінки за оренду нашої території Чорноморським флотом на рівні 90-х років. Якщо ж сьогодні поставити ринкову ціну за цю оренду – рахунок пішов би на мільярди євро. Але українська сторона, як послідовний партнер, навіть не піднімає цього питання. У відповідь ми хочемо, щоб рівень цін на газ також вирішувався з боку Росії лояльно, відповідно до підписаних угод до 2011-2012 року. І ми до цього часу м\’яко вийшли б на світові ціни як в питаннях постачань, так і транзиту газу територією України, так само як і тарифів на його зберігання в підземних газосховищах. Це в інтересах і України, і Росії.


Перегляду угоди по флоту не буде…

– Чорноморський флот залишиться в Севастополі до 2017 року, як і було узгоджено? Або у української сторони є бажання його кудись „пересунути”?


– Якими б не були відносини і договори між партнерами, а вони можуть бути хорошими і не дуже, в світі прийнятого їх дотримувати. Інакше ми зануримося в хаос. Я, як прем\’єр-міністр України і людина відповідальна, ніколи не ініціюватиму в односторонньому порядку перегляд раніше підписаних угод. У тому числі і по Чорноморському флоту.


…але і статусу російської мови – теж


– Питання про статус російської мови на Україні не сходить зі сторінок російської преси. Мовляв, вона ущемляється, закриваються школи.


– На мій погляд, проблеми російської мови для українського народу не існує. Обидві мови настільки споріднені, що люди без проблем розуміють один одного. Ця проблема, безумовно, народжена політиками тільки для того, щоб одержувати перемогу на чергових виборах. Штучне ділення людей по мові з боку політиків здається мені не тільки безвідповідальним, але і злочинним.


Можу пояснити на прикладі своєї сім\’ї. Я народилася на сході країни, в Дніпропетровську, і до 30 років не говорила українською. Потім, прийшовши в уряд Віктора Ющенка, я за три місяці освоїла мову – самостійно, без репетиторів. І більше труднощів не зазнавала, адже ми живемо в цьому мовному середовищі.


Але в сім\’ї, яка так і живе в Дніпропетровську, ми спілкуємося російською. Мама моя, наприклад, говорить, що вона достатньо довго прожила, щоб перелаштовуватися, хай і на споріднену мову. З друзями і родичами, яких в цьому місті у мене велика кількість, ми також говоримо російською.


Мені здається, все, що у нас пов\’язано з мовними проблемами, – багато в чому міфи. Їх створюють політики. Наприклад, про те, що схід України заробляє гроші і годує захід країни. Або про те, що в Івано-Франківську, на заході, вирубують російські берізки і палять книги Пушкіна. Це просто марення, яке нічого спільного з реальним життям не має.


Підростаюче покоління українських дітей – тримовне. Вони в основній своїй масі вільно перелаштовується з української на російську, з російської – на англійську і так далі. У них ніякого психологічного бар\’єру в цьому сенсі не немає. І на Україні достатньо російськомовних шкіл: кожен п\’ятий школяр навчається російською мовою. А в крупних містах сходу і півдня України, де переважає російськомовне населення, в більшості шкіл викладання ведеться на російській мові. Я б, чесно кажучи, просто законом заборонила політикам піднімати ці питання. Але при цьому державна мова у нас, звичайно, українська. Це право будь-якої держави – мати свою мову. А вже скільки інших мов освоять громадяни – їх приватна справа. Цьому можна тільки аплодувати.


Разом будуватимемо літаки

– Чи продовжуватиметься спільна з російськими підприємствами робота по створенню літака Ан-70?


– Під час недавньої поїздки до Москви мені здалося, що багато російських політиків не тільки вперше зі мною познайомилися, але і побачили, хто я насправді. До цього вони керувалися міфами, створеними тією владою на Україні, з якою я боролася.


У нас багато років існує міждержавна економічна комісія, яка весь цей час займалася пустопорожньою діяльністю. Я ж приїхала з пропозицією, щоб по кожній підкомісії (а мова йде фактично про окремі галузі економіки) ми вибрали хоч би одну істотну програму – і стали її реально виконувати. Щоб отримати конкретний сумісний результат. Якщо в цьому сенсі узяти авіабудування, то, звичайно, мова не тільки про Ан-70, який є наший гордістю, але і про цілий ряд «Анів». Україна і Росія володіють сумісною інтелектуальною власністю, ми маємо щонайтіснішу кооперацію в цій області. А буцатися по дрібницям і при цьому не освоювати безмежний світовий ринок авіаперевезень – це помилка як з економічної точки зору, так і з політичної. Те ж повною мірою стосується і космічних програм, де можна спільно проводити високотехнологічну продукцію.


Сьогодні ми над цим і працюємо: зробити хай один, але реальний проект в сферах нашої традиційної кооперації, а не робити тонни даремних паперів про наміри. возити їх даремно з Москви до Києва і назад, підсилюючи не співпрацю, а економічне і політичне протистояння між нашими державами.


На квітень призначено чергове засідання двосторонньої економічної комісії. Ми хочемо погоджувати цільові пріоритети нашої реальної співпраці. З тим, щоб два прем\’єр-міністри їх підписали і вони почали працювати.


З Мєдвєдєвим поки незнайома


-Ви знайомі з обраним російським президентом Дмитром Мєдвєдєвим? Які ваші перші враження про нього?


– В очікуванні відповіді на це питання, мені здається, живе зараз весь світ: хто є Дмитро Мєдвєдєв? Яка буде його внутрішня і зовнішня політика? На ці питання, мені здається, сьогодні ніхто не може відповісти. Щоб все прояснилося, йому потрібно почати працювати на посаді президента, ухвалювати рішення, позначати свою позицію по самим різним питанням. Тоді і з\’явиться ясність: який він як людина і керівник, яка філософія його життя.


У нас була одна коротка, ситуативна зустріч з Дмитром Анатолієвичем. Ми не встигли, та і не змогли б пізнати один одного як партнери, розкрити якісь риси своїх характерів. Тобто, кажучи чесно, ми один одного поки не знаємо. Але це справа наживна.

[an error occurred while processing the directive]