[an error occurred while processing the directive]

Місто на порозі екологічного лиха, або гірка ініціатива міського голови

Подразнення слизової оболонки, дихальних шляхів, виникнення у значної частини населення бронхітів, бронхіальної астми та алергічних дерматитів – це лише невелика частина тих захворювань, які несе тернополянам сміттєспалювальний завод.

Вже  неодноразово в тернопільській пресі висвітлювалося гостре питання розміщення на території міста сміттєспалювального заводу. Запропонований виконавчими структурами проект будівництва кілька разів проходив обговорення на сесіях Тернопільської міської ради. Тоді представники фракції Блоку Юлії Тимошенко виступили категорично проти, і питання було відправлено на доопрацювання. Крім того, задля прозорості і відкритості прийняття такого кардинального для міста рішення  було організовано конкурс на кращу інвестиційну пропозицію по будівництву сміттєпереробного заводу. Здавалося би, після цього кілька інвесторів запропонують декілька альтернативних варіантів, з яких конкурсна комісія, а пізніше депутатський корпус зможуть прийняти найбільш оптимальний та екологічно безпечний для Тернополя, проте…


Схоже, Роман Заставний та нашоукраїнська більшість у міськраді таки не відмовилася підсунути тернополянам «екологічну свиню» і нав’язати усе той же варіант сміттєспалювального заводу. Та й як може міський голова відмовитись від уже «вирішеного» з інвестором варіанту, який він так активно лобіював три чи чотири сесії підряд? Навіщо ж дбати про безпечне довкілля, коли існує реальний фінансовий інтерес?


Але як кажуть у народі – хитрий в гору не піде, хитрий гору обійде. Через активний супротив депутатів від «Блоку Юлії Тимошенко», що завжди піднімають шум, коли у стінах міської ради йде мова про сміттєспалювальний завод, «хитромудрий» голова зрозумів, що не вдасться «протягнути» через міськраду «свій» варіант. А задля цього 8 жовтня 2008 на виконкомі прийнято рішення «Про організацію конкурсу на кращу інвестиційну пропозицію будівництва сміттєпереробного заводу», за яким в дію вступило положення «Про порядок конкурсного відбору на кращу інвестиційну пропозицію щодо будівництва сміттєпереробного комплексу». Положення, більшість пунктів якого  ведуть до відвертого програшу конкурсу самого учасника, або … у кабінет міського голови.


Незважаючи на декларовані принципи рівних умов для усіх учасників,  документ передбачає ряд дискримінаційних умов для підприємств, що хотіли б взяти участь в конкурсі.


 Першою такою умовою є наявність у конкурсанта земельної ділянки. Так, п. 2.3, п. 2.9 Положення «Про порядок конкурсного відбору…», передбачено наявність у конкурсанта земельної ділянки у м. Тернополі для будівництва заводу. Пункти по суті абсурдні. Який  представник Київського, Німецького, Швейцарського чи будь-якого іншого інвестора, що зможе запропонувати технологію сміттєсортування та переробки твердих побутових відходів має земельну ділянку у Тернополі? А така ділянка у місті є лише одна – на території очисних споруд в районі мікрорайону Березовиця. І в користуванні вона лише одного підприємства – КП «Тернопільводоканал».  Тобто, лише за цією умовою, будь-який конкурс на прозорих засадах буде неможливий. Наступний момент – сам склад конкурсної комісії сформований виконавчим комітетом, а не міською радою. Причому із 14 членів комісії – 6 представники виконавчих структур Тернопільської міської ради, тобто особи повністю підконтрольні і підзвітні міському голові. Більше того, згідно п.2.6 Положення про конкурс, рішення може бути прийнято простою більшістю від присутніх на засіданні комісії, а саме засідання вважається правомочним при присутності 60 % членів комісії (тобто 9 чоловік). Провівши простий математичний розрахунок без труднощів вираховуємо, що у такому випадку буде достатньо п’яти голосів «за», щоб визначити переможця, і ці п\’ять голосів можуть бути голосами представників виконавчих структур. Та й інший склад комісії відверто кажучи наштовхує на певні роздуми. Чого лише вартує лідер «Нашої України» Петро Мандзій, який «просто так» у будь-яку комісію не ввійде, або члени  комісії з «команди мера», завжди готові підтримати будь-яку його забаганку. Згідно п. 2.8 для проведення конкурсу достатньо лише одного учасника (як мінімум має бути хоча б 2 конкурсанти). Рішення про затвердження конкурсу затверджує виконавчий комітет, а не рада. І, нарешті, у випадку незгоди учасника чи члена конкурсної комісії, він має право апелювати безпосередньо до міського голови.  За усіх викладених умов просто нереально виграти конкурс, будь-якому підприємству чи організації, не «погодивши» питання безпосередньо з мером.


Слід зауважити чи не найголовніший аспект, що стосується технології спалення сміття. Справа у тім, що якою б якісною вона не була, все одно залишається екологічно-небезпечним виробництвом. Недаремно Європейський союз з 2010 року заборонив застосовувати  технологію сміттєспалювання в країнах Старого світу. На думку компетентних екологів та медиків, не менше третини жителів міста відчує на собі наслідки роботи такого заводу. Це насамперед подразнення слизової оболонки, дихальних шляхів, виникнення у значної частини населення бронхітів, бронхіальної астми та алергічних дерматитів. Ще однією загрозою наслідків спалення — є викиди в атмосферу канцерогенів та радіонуклідів.  Оскільки, єдине можливе місце для будівництва знаходиться в районі очисних споруд водоканалу у першу чергу травитимуться мешканці мікрорайону  Березовиця і району ближнього центру, що за автовокзалом. Пізніше, свою дозу результату спалення сміття, отримуватимуть жителі інших мікрорайонів міста. Варіанту винесення заводу за межі міста не дано, оскільки не передбачено вищевказаним положенням.


Проте, крім екологічної бомби, можемо ще мати кілька екологічних мін сповільненої дії. Мова йде про загрозу руйнації очисних споруд,  як це передбачалося попереднім проектом. Навіть при сьогоднішній ситуації місто продукує все більше і більше відходів. У разі будь-якої поломки нової технології переробки і за відсутності мулових карт  відходи потраплять у річку Серет, що приведе до її забруднення.


Друга небезпека полягатиме у тому, що саме обладнання скоріш за все буде вже бувшим у користуванні ( те яке намагатимуться продати європейці, оскільки з 2010 року технологія спалювання у Європі – заборонена).  А придбавши за півціни старе обладнання, будемо перш за все наражатися на додаткові екологічні  ризики. Але навіщо дбати про екологічну чистоту, коли на першому місці стоїть «власний» економічний інтерес?


 


Депутат Тернопільської міської ради 


фракції «Блоку Юлії Тимошенко»


Голова постійної комісії з питань

 містобудування, архітектури та розвитку міста                         Олексій Сандій               

[an error occurred while processing the directive]