[an error occurred while processing the directive]

Вперше в історії відбулися всеукраїнські збори сільських та селищних голів

23 травня в Києві відбулася безпрецедентна в історії України нарада з питань соціально-економічного розвитку сільських населених пунктів, в якій за ініціативи Юлії Тимошенко взяли участь 10 000 сільських та селищних голів з усієї України. Разом з ними Тимошенко провела відкрите засідання Кабінету Міністрі, на якому ухвалено близько 20 рішень на зміцнення фінансової бази села та місцевого самоврядування, розвиток кооперації та покращення умов збуту сільгосппродукції.

Основні ідеї наради – у витягах із виступу Юлії Тимошенко  


„За два періоди прем’єрства, я проводжу сьогодні найважливішу нараду у своєму житті. Тому я сподіваюся, що для вас також ця нарада стане найголовнішою: за результатами й підсумками, за тими змінами, які відчують люди. До того ж, уперше в історії України тут зібралися понад 10 тис. голів сільських і селищних рад. Такого ніколи не було! Якщо ви дозволите пожартувати, то, можливо, ця нарада є найбільш значущою подією з 1861 року, з моменту скасування кріпацтва.  


Але давайте подивимось на те, як сьогодні виглядає ваша свобода? Чи не схожа вона деякими ознаками на те саме кріпацтво? Адже сьогодні, на жаль, сільські й селищні громади змушені жити майже без прав, без грошей, без можливості розпоряджатися тією землю, на якій вони розташовані. Без справжньої державної підтримки, яка вам так потрібна, й без подяки.


 


“Турбота” про село закінчується тим, що чиновники отримують гектар на дачу з басейном та  майданчиком для барбекю”


Я просто згадую, у моєму житті було чимало виборів, всіляких перегонів, і кожен кандидат у депутати, кожен кандидат у Президенти, кожен кандидат на посаду урядовця або Прем’єр-міністра розпочинає з такої сакраментальної фрази: “Село гине”. Завершилися вибори, усі отримали свої посади в парламенті й уряді, після чого “турбота” про село закінчується тим, що чиновники й інші посадовці отримують гектар землі на власну дачу з басейном із майданчиком для барбекю. Необхідно на цьому ставити крапку. Я хотіла б змінити ці погані тенденції.


Ми повинні поспілкуватися щиро й відверто про проблеми українського села, а відтак, і про проблеми держави, оскільки українське село завжди було й залишається головним джерелом збереження нашої етнічної ідентичності та самобутності, нашої національної душі.


 


„Великий перерозподіл грошей на користь села”  


Сьогодні голови сільських і селищних рад, ті, хто щодня безпосередньо контактують з проблемами та перемогами людей, з їхніми найпотаємнішими родинними справами, відчули, що ми – партнери. Ми готові розпочати новий діалог, цілком новий спосіб співпраці, який сьогодні, власне, уже започаткували. Створення Ради сільських і селищних голів при Уряді є тим кроком, який дозволить нам змінювати ситуацію, щодня аналізувати проблеми і діяти так, як від нас очікують сільські і селищні громади.


Ми прийняли 19 нормативних документів, які перший раз в історії готувалися не Урядом, а самими сільськими й селищними головами. Це вони виписували там усі формулювання. Ми лише перевірили документи на предмет відповідності праву, правильності виписаних норм і нормативів, а всі концепції, усі думки, усі зауваження вони писали самі.


Зрозуміло, що ключовою складовою цих законопроектів, проектів постанов є бюджет. Ми готуємося до прийняття бюджету на 2010 рік і вже розпочали процес його розробки. І ми приймемо цей Бюджетний кодекс із такими змінами й доповненнями, які потрібні сільським і селищним громадам, міським громадам, особливо малих депресивних міст. Це той документ, який організовує всю роботу. Не можна покладатися на те, гарний Уряд чи поганий, гарний прем’єр чи поганий. Потрібно виписати закон. Щоб усе було зафіксовано, незалежно від того, який уряд потім прийде, яка влада. Насамперед те, що бюджети формуються безпосередньо з центрального бюджету до бюджетів місцевих: і сільських, і селищних, і міських. Це буде революція, я вам одразу це кажу. Тому що всі звикли паразитувати на тих копійках, на грошах сільських та селищних рад, усі їх оббирають по черзі, на всіх рівнях.


Безумовно, буде опір, я, навіть, не сумніваюся в цьому. Адже меншими грошима будуть розпоряджатися міністри й обласні, районні керівники, а більшими – громади.


Є величезний блок питань, пов’язаний з перерозподілом податків. Раніше місцеві бюджети сільських та селищних, міських громад, отримували 30-40% податку, а ми будемо їм віддавати 100%. Це й податок на землю, і податок з власників транспортних засобів, і інші, які стосуються екології. Думаю, що й у сфері надрокористування ми серйозно попрацюємо.


Усе це потребує великого перерозподілу грошей. Але в підсумку наступного року ми зможемо отримати як мінімум плюс 10 мільярдів гривень на місцеві бюджети з центрального. Це стане, дійсно, революційним кроком! І ми цього доб’ємося.


Окрім того, я вважаю, що потрібно переконатися в тому, що податок на прибуток підприємства платять там, де вони розташовані, а не в Києві, де знаходиться їх головна контора. Знову ж, землю займають у вас, екологію псують у вас, ресурси споживають у вас, а податки на прибуток платять у Києві! І якщо частина податку на прибуток, мається на увазі 10% від планового податку на прибуток, 50% перевиконання встановленого плану буде залишатися в бюджеті розвитку населеного пункту, то для вас і для нас набуває важливого значення, де саме платиться податок на прибуток. Тому нам потрібно до 2010 року чітко це відрегулювати.


Стосовно земельних питань. Ми прийняли чотири нормативні акти, якими впорядкували перші негаразди в земельних стосунках між центральною владою та міськими, сільськими, селищними радами, районними, обласними і так далі. Цей клубок також накопичувався багато років. Сьогодні ми зробили початок, але й далі працюватимемо.


Але для того, щоб усе це стало реальністю, нам треба виконати багато чорнової роботи. І, до того ж, пройти тяжкий і не дуже швидкий шлях. Гадаю, що я підняла 10% тих питань, з якими ви живете щодня. Решта 90% залишаються для вирішення. На них ми з вами побудуємо нашу роботу, уряд за урядом, засідання парламенту за засіданням, вичищатимемо ті Авгієві стайні, які лишилися з попередніх 18-ти років. Нелегка це буде праця. І не можна розраховувати на миттєвий результат: раз, два, три. Такого не буде! Слід наполегливо й чітко працювати однією командою. Я готова бути у вашій команді. Бо я, на відміну від багатьох політиків, відвідала більшість сіл і селищ країни і знаю, як живуть там люди.


 


„Слід створити кооперативи, які дають можливість продати продукцію не за “бросовою” ціною”


Ми з вами знаємо, що 70% більшості продуктів харчування виробляється на сільськогосподарському подвір’ї. Це не великі кооперативи, фермерські господарства або великі приватні підприємства. Але в чому ж проблема? Коли ми подивимося на цінову політику, то зрозуміємо, що різниця між закупівельними цінами й цінами споживчого ринку на молоко та яловичину відрізняється, наприклад, утричі від закупівельних цін і цін для споживача. Такої різниці ніде немає в світі! Вона може сягати максимум 25-30%.


Стосовно свинини, наприклад, різниця в 2,5 рази. За експертними оцінками, з урахуванням обсягів виробництва селяни тільки минулого року втратили на молоці 26,9 млрд. грн., на м’ясі – 16,9 млрд. грн. Так скажіть мені, звідки візьметься сьогодні той ресурс, який буде піднімати і сільські підприємства, і сільські фермерські господарства? Хто буде піднімати село, якщо такі гроші потрапляють до рук посередників? Безумовно, ніхто цього робити не зможе без грошей.


Увесь світ рішення знайшов. Воно є, його просто потрібно в Україну його перенести. Слід створити обслуговуючі кооперативи – спеціальні, універсальні, будь які, що дають можливість первинну сільськогосподарську продукцію обробити й продати не за “бросовою”, патовою та збитковою ціною, а хоча б за тією, яка дасть 30, 40, 50% рентабельності. Саме тому уряд вирішив, що ми почнемо системно працювати над створенням обслуговуючих кооперативів.


Необхідно зробити кооператив неприбутковим: там не може бути податків, там не може бути прибутків, у ньому беруть участь фізичні особи, які працюють на сільськогосподарському подвір’ї, або інші представники, фізичні особи від фермерських господарств. Далі організовується система первинної обробки, охолодження, схема доставки до оптового й роздрібного споживача. Додатковий прибуток ділиться між членами кооперативу. Дуже проста система роботи. Ми цей законопроект подали до Верховної Ради, але тепер необхідно, щоб Верховна Рада проголосувала за нього.


Почнемо зі створення оптово-роздрібних ринків. Ні для кого не секрет, що селянин, який дійсно працює в сільському господарстві, не може на жоден ринок потрапити. Ми зробили експеримент і поставили людину з м’ясом на одному з ринків у східній області, не буду називати якій, бо не хочу дискредитувати. Людина пропонувала м’ясо за нормальною ціною, яка покриває її витрати, а це десь гривень на 10 дешевше, ніж у всіх тих, хто продавав м’ясо на базарі. Вона простояла на цьому ринку 47 хв., після чого до неї підійшли й сказали: У тебе є два варіанти: або продай нам своє м’ясо і йди геть, або просто забирай своє м’ясо і йди геть. А, якщо ні, то де твоя машина, на якій ти приїхав? Ми наведемо в ній відповідний лад”. Наша людина постояла з метою експерименту 30 хв., а потім її під руки вивели звідти.


Можливо, таке відбувається не на всіх аграрних так званих ринках. Сьогодні вони всі перетворилися в супермаркети або в приватні торгові точки. Від сільськогосподарських ринків майже нічого не залишилось.


Саме тому один із напрямків ми разом із Мінагрополітики вирішили відпрацювати й виробити наступну програму: проста споруда, ангар із вікнами, які виробляються сьогодні більше, ніж на 10-ти підприємствах в Україні; місце в районі, у місті, щоб ближче до людей; домовленість із мером. Встановлюємо такий ринок і віддаємо його у власність обслуговуючого кооперативу. Оптово-роздрібний ринок, що зможе успішно працювати, на який не буде доступу нікому, крім реальних сільгоспвиробників.


Сьогодні нами відібрані виробники таких ангарів. Ми також проводимо з мерами наполегливу роботу щодо виділення таких місць. Визначаємо з тих обслуговуючих кооперативів, які існують, такі, що здатні впоратися з цим завданням. Усе це – перші ластівки, але, я вважаю, що нам потрібно поновити мережу оптово-роздрібних ринків, поновити на новій основі у власності обслуговуючих кооперативів. Сьогодні у нас є на це гроші зі Стабілізаційного фонду. Це – перший напрямок, який ми доведемо до логічного завершення.


 


„Ми купуємо для вас молоковози й невеличкі переробні комплекси… „


Другий напрямок – це молоко. Знову ж, не буду витрачати ваш час, оскільки ви з цієї трибуни можете розповісти, за якою ціною молоко скуповують, порівняти її з ціною на воду в магазині в пляшках, і на скільки в нас молоко або вода дешевше або дорожче. Як наслідок, усі роки падає молочне тваринництво, поголів’я практично зведено до мінімальних обсягів.


Що ми зараз розробили і чим займаємося? Я дуже добре пам’ятаю той час, коли ще вчилася в школі в місті Дніпропетровську, де прожила все своє життя до переїзду в Київ. Так-от, уранці о 6.30-7 годині до нашого подвір’я приїжджала машина та дзвенів дзвоник. Виходиш у двір, а там стоїть така цистерна, в якій колись квас продавали, і міський житель може на місці купити молоко і спокійно використати його для своєї родини. Ми згадали цю практику і виробили програму, що складається з двох складових.


Перше – ми ведемо переговори з великими японськими корпораціями, які погоджуються, щоб ми закупили спеціальні молоковози із постійним стаціонарним охолодженням 3-5 тонн молока. Після перевірки якості молока, цей обслуговуючий кооператив, який ви мусите створити, матиме можливість виїхати в місто й там продавати молоко. Залишки можна перероблювати: робити молоко меншої жирності чи інші молочні товари. Ми зараз купуємо для вас ці молоковози й невеличкі переробні комплекси, що нададуть можливість первинної переробки молока. Я точно знаю, якщо молоко охолодити й довезти до міста, то воно матиме попит, бо якісне. З одного боку, добра ціна, а з іншого, – добра якість.


Коли ми спілкуємося з оптовими виробниками молокопродуктів, які скуповують молоко за мінімальною ціною, то вони говорять: “Чого ви? У нас селяни талановиті люди. Чим меншу ціну ми ставимо на молоко, тим більше прального порошку вони підливають в нього”. Я кажу: “А що ви хотіли? Якщо купуєте молоко за ціною води, то там мусить бути вода, хоча б на якусь частину. Це, безумовно, знижує якість продукції, яка потім потрапляє на прилавки магазинів”. І тому цю програму ми розпочнемо, коли закупимо ці молоковози, протягом місяця-півтора. Переговори проходять успішно, і ми зможемо нормально проплатити всі ці заходи. Проплатити через спеціальну систему розрахунків із японськими корпораціями. Ця програма, як мені здається, дозволить зробити нам те, що сьогодні в окремих селах вже роблять. Якщо з’являється обслуговуючий кооператив і ємність, яка охолоджує молоко, то зростає вартість молока, і ми можемо вже дотримуватись зовсім інших підходів.


 


Програма побудови елеваторів


Ще один напрямок створення обслуговуючих кооперативів – це побудова малих і середніх елеваторів. Усі ми знаємо, що на такий врожай, як ми зібрали минулого року, 53 млн. тонн, елеваторного господарства недостатньо. У нас сьогодні повністю монополізоване елеваторне господарство, достукатися до нього неможливо, ціни фантастичні.


Саме тому, на цей момент визначено, в яких місцях потрібно будувати елеватори. Ті, хто їх будуватиме разом із обслуговуючими кооперативами, будуть партнерами і користуватимуться цими елеваторними потужностями.


Я хочу, щоб ви знали, що сьогодні робить уряд в цьому напрямку. Я розумію, що для вас це звучить дещо фантастично. Можливо, десь через 10 років до цього дійдуть. Але – ні, нинішня криза примушує нас діяти дуже оперативно. З іншого ж боку, те, що сьогодні відбувається з поголів’ям у тваринництві, теж нас примушує діяти досить швидко й результативно.


Ми пройшли дві третини шляху. Про все інше, на моє переконання, до кінця року ми зможемо перед вами звітувати.


Тепер хотіла б звернутися до вас. Шановні сільські та селищні голови! Ви знаєте, що створити обслуговуючий кооператив людині, яка працює на сільськогосподарському подвір’ї і виробляє продукт, самостійно й самотужки неможливо. Тільки ви можете стати разом із нами, з урядом, тією рушійною силою, яка може це зробити.


Саме тому ми додали до ваших матеріалів спеціальну книжку, в якій вказуються дії щодо створення обслуговуючих кооперативів: як ними займатися, як зробити так, щоб вони функціонували, а наше завдання – дати вам на основі довготривалого лізингу, 20-25 років, нормальну можливість отримати обладнання, а також усе необхідне для обслуговуючого кооперативу.


 


Під час кризи політики працюють проти Уряду „за принципом „чим гірше, тим краще”


Під час цієї жахливої кризи впали всі галузі, єдина аграрна галузь дала нам до 1 кварталу цього року приріст. І, крім того, дала валюту, виручену за експорт зерна на початку року, яка утримала валютний баланс країни. Ви залишилися єдиними експортерами в країні, ви тримали всі фінансові баланси країни. І я хочу вам за це подякувати, ви це зробили!


Значна частина моєї доповіді присвячена тому, як розгортається світова фінансова криза. Але я не хочу вас цим перевантажувати. Я скажу лише про декілька речей, важливих для вас. По-перше, світова глобальна фінансова криза почалася не в Україні, вона почалась в найпотужнішій країні світу – США. Сьогодні ця криза нищить увесь світ. Немає жодної країни, яка б не втратила 25, 30, 40, 50% виробництва в тій чи іншій галузі. Це жахлива ситуація!


По-друге, мені б хотілося, щоб ви знали: уряд і особисто я, як Прем’єр-міністр, з першого дня початку кризи прийняли, насамперед, перший антикризовий закон, який повністю захищав усе те, що ми могли на той час захистити, а потім – антикризову програму.


Запам’ятайте, що ми сьогодні так важко переживаємо наслідки кризи, тому що не вдалося створити в державі одну команду й 90% політикуму працюють за принципом „чим гірше, тим краще”. І тому потрібно паплюжити, принижувати, і, використовуючи кризу, знищувати власну країну. Така позиція дає можливість списати все на конкурента, а конкурент – це я та моя команда, присутня тут.


Водночас, пригадайте, які важкі часи ми пережили в 1996 – 1999 рр., коли кризи не було, але пенсію не платили по півтора-два роки. Коли зарплату вчителям і лікарям не платили роками, коли на рівному місці країну кинули в дефолт. Ви добре це пам’ятаєте. І гривня теж упала вдвічі. Тоді кризи не було. Сьогодні – криза. Щодня по телебаченню чуємо: пенсій не буде, заробітних плат не буде, дефолт на носі, бюджет не виконується, все зірвано, ай-ай-ай, крах!


Попри те, що сьогодні, дійсно, в усіх галузях є величезні проблеми, пенсії і заробітні плати виплачуються, бюджет, хоч і мінімально, але перевиконується, передусім, завдяки вашим важким і неймовірним зусиллям. І ми вже маємо перші ознаки того, що починається оздоровлення галузей. Але це ще не завершення кризи. Це далеко не її кінець і не підсумок. Це, можливо, тільки маленька стабілізація. І далі нам доведеться важко працювати.


 

[an error occurred while processing the directive]