[an error occurred while processing the directive]

Нелегко бути фермером

Із високих державних трибун ми ледь не щодня чуємо анонси земельної реформи, клятвені запевнення створити прозорий ринок землі, встановити чесні відносини між селянином і владою. Нас переконують, що ці реформи повернуть Україні статус світової житниці, а українців, що горбатяться на чорноземах і пустирях, зроблять заможними і щасливими. Яке це «щастя» чесно працювати на своїй земельці під керівництвом рідної влади, свідчить драматична історія фермера із селища Драбова на Черкащині Олександра Бірюка.

\"\"

Нещодавно пан Олександр вирішив… спалити себе. Бо на його орендовані 100 гектарів самовільно занадився депутат обласної ради, член Партії регіонів Сергій Буцько. Пустив на цю площу свої трактори і сівалки. Відтак потрачені Олександром кошти на насіння, пальне, добрива пішли коту під хвіст. З відчаю фермер узяв каністру бензину, під’їхав під районну державну адміністрацію. Сказав голові РДА, члену Партії регіонів Володимиру Буту: якщо ваш однопартієць не поверне мені захоплену землю – позбавлю себе життя!

Далі продовжувати не будемо. Усім і так відома ця історія. Але нас вона змусила дещо відійти від політики і звернути свій погляд на людей землі – на фермерів. Тож ми вирішили завітати в гості до одного з них – голови фермерського господарства «Івашенюків», що в селі Шумбарі Шумського району, депутата районної ради Григорія Івашенюка.

За словами Григорія Степановича, на Шумщині якогось відчутного тиску з боку влади на фермерські господарства нема. По суті, влада в цьому плані цілковито нейтральна і працює за старим українським прислів’ям «всьо беріть, но мене лишіть».

На перший погляд таке невтручання – хороша річ. Та якщо придивитися…

– Держава постійно декларує, що хотіла б нарощування фермерських господарств та частки їхніх виробництв, але що вона робить при цьому? – запитує Григорій Степанович. – Раніше, наприклад, ціна за кілограм живої ваги великої рогатої худоби становила 18 гривень, сьогодні – заледве 13-14. То чи є сенс розвивати тваринницьку галузь? Крім того, якщо ми вирощуємо пшеницю ІІІ-го класу, то змушені її продавати за ціною фуражного зерна. Скажіть: як в таких умовах компенсувати хоча б власні витрати? Я вже не кажу про якісь прибутки від діяльності.

Ці питання, на жаль, залишаються риторичними. Взагалі незрозуміло, звідки в наших фермерів береться ентузіазм до роботи в таких умовах.

А тим часом Григорій Івашенюк, не дивлячись на недолугість влади, з оптимізмом дивиться у майбутнє, намагаючись кожного дня, крок за кроком, втілювати у життя задумане. Так, приміром, з його допомогою у Шумбарі почали будівництво стадіону (це при тому, що в селі ще навіть нема футбольної команди), нещодавно спорудили млин, у цьому році планують «поставити» крупоцех, щоб свою продукцію не тільки виробляти, але й фасувати, шукаючи потім додаткові ринки збуту. Крім того, при допомозі Григорія Івашенюка у селі зробили дві дороги.

До слова, у фермерському господарстві на постійній основі працюють 15 чоловік, під час сезону – 70. Люди задоволені таким господарем, тож ніхто із села нікуди не спішить виїжджати.

Дмитро ІСІЧЕНКО (Газета \”Наша Батьківщина\” від 8.06.2011р.)

[an error occurred while processing the directive]