[an error occurred while processing the directive]

В Збаражі також вшанували пам\’ять жертв Голодомору

26 листопада 2011 року відбулася Всеукраїнська акція «Запали свічку», відмічаючи яку з ініціативи районної організації партії ВО «Батьківщина» було проведено вечір пам’яті за загиблими від більшовицького геноциду. О 16 годині депутати місцевих рад, активісти партій і небайдужі жителі міста запалили свічки на майдані Івана Франка, символізуючи нашу скорботу про мільйони українців, які були замордовані комуністичним режимом.

Після хвилини мовчання, виступив голова фракції «Батьківщина» у міській раді Валерій Домбик. Він наголосив, що «це був спланований геноцид проти тих людей, які були творцями і акумуляторами української культури, мови, традицій. У людей забрали всю їжу і засоби до існування та порятунку. 7,5 млн. людей перестали існувати за один рік… Голод знищував душу і породжував страх, що передається із покоління в покоління.

Безневинно вбитим, щоб вижити потрібно було одне – хліб, нам, щоб вижити потрібна пам\’ять. Якщо не має пам’яті, не буде народу, не буде нації. Запалюючи свічки ми думаємо про безневинні жертви, про минувшу історію, про те що було і про те, що буде. Про те, що страшне минуле може перетворитись на страшне майбутнє. А через це не будьте рабами, зрадниками і пам’ятайте…!»

\"\"

Після акції на майдані присутні із державними та партійними прапорами, на яких були чорні стрічки, із запаленими свічками колоною рушили до пам’ятника жертвам більшовицького терору біля міського кладовища. Там присутні помолились за безневинно загиблими і запалили свічки пам’яті. Поминальну панахиду відправив отець Я.Смалюх, депутат районної ради фракції «Батьківщина».

\"\"

Після спільної молитви акція завершилась, але побачене і почуте навіює на багато сумних думок. Чому цю акцію проігнорувала районна влада, обмежившись заходами в музичній школі. Невже так боялись образити своїх партійних босів. Чому було так мало жителів міста, чому у вікнах житлових будинків було так мало запалених свічок. Невже страх і байдужість так глибоко вселились у наші душі і тільки нова трагедія може нас підняти. Невже ми, як деякі чорнобильці Донецька, будемо випрошувати милості у влади стоячи на колінах…?

[an error occurred while processing the directive]