[an error occurred while processing the directive]

Михайло АПОСТОЛ: «Ми гідні кращого життя»

Взятися за перо змусили обставини, які виникли не раптово і не сьогодні, а зародилися десь у глибині століть нашого древнього роду та паралельно співіснували з утвердженням ідентичності, розвитком національної свідомості, збагаченням українських звичаїв, традицій, духовної самодостатності та самоповаги.

Чому українці, які успішно бороли у звитягах татар з монголами, поляків з австріяками, німців з москалями й нарешті вибороли власну незалежність, не можуть дати собі ради у власному домі, на рідній землі у великій українській родині, постійно вишукуючи поміж себе ворогів, замість того, щоб гуртуватися на добрі справи і спільно будувати державу європейського рівня? Жоден народ, який постійно перебуває у чварах, поділяючись на територіальні полюси, що доводять свою якнайбільшу значимість, не буде мати поваги у сусідів, а, отже, й сподівання на цивілізовану перспективу. І справа тут не стільки в тих недолугих політиках, які перефарбували карту України на два кольори, поділили єдиний народ на бандерівців з Заходу і москалів зі Сходу. На моє глибоке переконання, причина цього в нас самих, бо це ми дали можливість таким людям всістися у владні крісла й вершити наші долі. Декого підкупило красномовство, дехто зачарувався їхніми солодкими обіцянками, хтось робив вибір з переконань, але було чимало таких, які спокусилися кількома гривнями чи торбиною гречки й продали свій голос мамоні. Тепер багато з них напевно покаялися, як Юда за зраду Христа, і ми, вочевидь, простили їхні діяння, але від цього ні нам, ні їм не стало легше. Тому, як на мене, не зовсім зрозумілими є заклики окремих політиків, особливо перед виборами, брати від усіх все, що дають, а голосувати так, як підказує сумління чи веління совісті. Таких данайців з їхніми дарами потрібно не боятися чи остерігатися, а ганьбити на вулицях і майданах привселюдно, тому що сьогоднішня їхня «благодійність» завтра-післязавтра продовжиться нашими мізерними зарплатами і пенсіями, їхнім хабарництвом і нашими злиднями, їхньою недоторканністю за вседозволеність і нашою відповідальністю за нескоєні гріхи, їхніми мільярдами і нашим жебрацтвом по закордонах та животінням у власній країні.

Коли вже мова зайшла про наш парламент, то, на думку експертів, зрештою, і не тільки їхню, а й пересічних виборців, найбільш демократичним та дієвим був склад Верховної Ради першого скликання. Саме він попри шалений спротив комуністичної більшості прийняв Декларацію про державний суверенітет, низку основоположних законів, які заклали фундамент незалежності України. У тодішньому парламенті працювали дійсно народні обранці, багаті не грошима, а ідеями, вболіванням за долю країни, були доступними для простих людей, оскільки у переважній більшості своїй самі були простолюдинами. Чимало представників демократичного крила через переконання кращі роки свого життя провели у тюрмах і таборах, але не зреклися великої ідеї, яка обернулася торжеством для всієї України. Вони ходили разом з нами по землі, тому що ніколи не відривалися від неї, на відміну від теперішніх «небожителів» з Печерських пагорбів не користувалися пільгами, привілеями і високими зарплатами… Натомість регулярно відвідували пленарні засідання парламенту, оскільки кожне його рішення було своєрідною цеглиною у розбудову незалежності. Теперішній парламент перетворився у клуб за політичними та корисливими інтересами багатіїв, які настільки захопилися вирішенням своїх меркантильних справ, що забули для чого їх туди делегували виборці, а тому потребує оновлення, образно кажучи, вливання свіжої крові, яка б збурила цей закостенілий організм. До цих пір, як правило, народ вибори програвав, тому у жовтні маємо унікальний шанс позбутися тих, хто займався демагогією і популізмом, захистом чужих для нас інтересів, спекулював на нашій рідній українській мові, топтався по наших християнських цінностях, фальшував нашу історію і приймав такі закони, від яких Україна стогне. На моє переконання, ми гідні і заслужили кращого парламенту, як також і заможнішого життя. Перебуваючи на одній з найкращих економічних позицій серед республік колишнього Союзу, маючи найбільш родючі у світі землі, повний перелік корисних копалин, а головне – працелюбний народ, Україна скотилася на задвірки, а її діти змушені животіти вдома або шукати бодай якогось заробітку на чужині. Скільки сліз виплакано за цей час батьками по закордонах і скільки пролито тут їхніми дітьми, які поступово втрачають ті цінності, що прививали їм з молоком матері, забувають молитви, яких навчали бабусі… Важко збагнути, але окремі заробітчани стають росіянами, італійцями, американцями тільки тому, що там про них піклуються більше, ніж вдома, а чужа земля стає ріднішою за свою. Це ж який треба мати талант політикам, щоб за два десятиліття посіяти серед людей таку зневіру, розікрасти жменьці людей те багатство, яке, як добра господиня у скриню, складалося роками не одним поколінням у загальну скарбницю… Винні в цьому і ми з вами, як не прикро… Коли у світі вибирають між хорошим і ще кращим, то ми – між поганим і ще гіршим, тому й не щастить нам з керманичами-поводирями. Іноді складається враження, що Україна приречена на таке життя, але Господь допомагає тим, хто сам прагне змін у собі, жодні європи з америками нам у цьому не зарадять. Та ж сусідня з нами Польща зуміла це зробити і зараз не вони до нас, а ми до них їздимо наймитувати, а одна з причин цього криється в тому, що поляки навіть у «смутні роки» пам’ятали, чиєї матері вони діти. Чи та ж Німеччина, вщент зруйнована під час Другої світової війни, за лічені роки зуміла відновитися і стала еталоном для країн європейської співдружності, правда, там міністри і президенти добровільно подають у відставку тільки через те, що ненароком перевищили швидкість чи скористалися службовим транспортом у приватних справах. Зате у нас, а не в них, можна вкрасти мільйони і засідати в урядах чи парламентах, а, використавши не зовсім за призначенням гривню, – стати корупціонером і бути запротореним за грати. Так, зло повинно бути покараним у будь-якому випадку, але чому тоді для вибраних все, а для простих людей закон? Та тому, що ми і далі, понуро схиливши голови, йдемо за тими поводирями, які вже завели нас на край прірви замість того, щоб на їхнє місце поставити своїх українських Мойсеїв. До яких пір ми будемо мовчати тільки тому, що нам закривають рота страхом переслідувань чи торбиною борошна перед виборами? Згадаймо наших славетних предків, які навіть ціною життя не корилися зайдам, а своїх горе-отаманів, які не виправдовували довіри, привселюдно ганьбили на майданах і більше ніколи не наділяли владою. Але перед тим розберімося між собою, опираючись на християнські цінності і самоповагу, бо політики тимчасові, а ми – народ вічний.

[an error occurred while processing the directive]