[an error occurred while processing the directive]

Шевченко – це не прізвище чи бренд, це – місія

У відомого російського революціонера Миколи Чернишевського є праця під назвою «Что делать?». Нас не цікавлять основні ідеї цієї праці, а більше якраз цікавить ось те порушене автором питання «Що робити?». Адже живемо в умовах непроминаючої політичної й економічної кризи та ще й напередодні парламентських виборів. Що думає опозиція з цього приводу і чи збирається якось реагувати на стабільне падіння рівня життя в країні, – про це розповів тернополянам відомий журналіст і політик Андрій Шевченко, який 25 липня перебував з візитом в області.

\"\"

Андрій Віталійович розпочав із цікавого особистого факту: виявляється, він, як майбутній журналіст, свій перший гонорар отримав ще в далекі 90-ті саме в тернопільській газеті «Західна Україна». Тож Тернопіль для нього – це не просто черговий обласний центр з переліку тих, які слід відвідати в переддень виборчої кампанії (до речі, в липні нардеп, крім самого Тернополя, встиг побувати ще в 11 облцентрах). Журналістська братія зустріла такий невимушений експромт явною симпатією і посмішками.

А далі почалися розмови про серйозне. Передовсім – про вибори.

За словами політика, основна небезпека, яка очікує цьогоріч на виборців – це псевдоопозиційні проекти, фінансовані владою, але риторика яких яскраво антивладна. З-поміж них депутат назвав і об’єднання, яке очолюватиме екс-президент Ющенко. Згадуючи цього «персонажа», Андрій Шевченко не стримався, щоб не сказати, що цій людині далеко до його попередників: як до Кравчука, так і до Кучми. Останні принаймні знали і знають своє місце в історії, а Віктор Андрійович все ніяк не заспокоїться зі своєю «месіанською місією».

Далі Андрій Віталійович коротко окреслив три міфи, три месиджі, які влада посилає виборцям: перший міф – «Від тебе нічого не залежить, а тому голосуй/не голосуй – все одно це нічого не змінить». Співрозмовник зазначив, що йому цілком зрозумілою є та політикоапатична атмосфера, що панує в країні, коли людям просто набридли усілякі вибори-довибори-перевибори, але, за його словами, іншого виходу нема: не проголосуєш ти – прогАлАсують тебе.

Другий владний міф – «Нема за кого голосувати, бо всі вони однакові». На думку Андрія Шевченка, різниця між владою й опозицією є, причому дуже суттєва – це різниця в цінностях: за два роки прем’єрства Юлії Тимошенко ні вона сама, ні її родина жодного бізнесу, жодних «межигір’їв» не захопили і жодного з міністрів жодного з урядів Януковича впродовж цих двох років не переслідували і не ув’язнювали.

Третій міф, продукований владою Януковича – «В політиці є запит на нових лідерів, нові обличчя, третю силу». Андрій Віталійович нагадав коротеньку історію «третіх сил» в Україні: 2006 рік – соцпартія Мороза позиціонувалася «третьою силою», а згодом «злилася в екстазі» з Партією регіонів; 2007 рік – Народна партія Литвина була нібито «третьою силою», яка потім пішла на поводу в Партії регіонів; 2010 рік – «Сильна Україна» Тігіпка йшла на вибори, будучи «третьою силою», а пізніше стала одним цілим з ПР. То для чого вкотре ставати на старі граблі?

Висвітлюючи тему вітчизняного телебачення, народний депутат констатував той жахливий моральний стан, у якому воно зараз перебуває: «Цензура й «джинса» почергово змінюють одна одну: 76% прямого ефіру Першого національного, 1+1 та телеканалу «Інтер» займають виступи й промови Януковича і Азарова».

\"\"

Гість не оминув увагою й традиційне для нього питання роздержавлення бюджетних ЗМІ. За словами А.Шевченка, більшість редакцій таких засобів інформації досі змушені петляти між адмінресурсом і грошовими мішками. Єдиний вихід – роздержавлення, але в цьому процесі криється певна небезпека, адже більшість із цих державних ЗМІ – україномовні. Якщо і їх реорганізувати, то що тоді взагалі україномовного лишиться в Україні?

Останнє питання стосувалося перспектив звільнення Юлії Тимошенко, Юрія Луценка та їх участі в майбутніх парламентських виборах. Як зазначив Андрій Шевченко, Янукович вже сам заплутався у всій цій справі і не знає, що йому робити далі, бо ж ні всередині країни, ні зовні його політика «справедливого правосуддя» не знаходить підтримки. Випустити двох лідерів Об’єднаної опозиції напередодні виборів він не наважиться, адже такий захід рівнозначний його політичній смерті. І тримати їх під замком – це також не вихід на тлі потенційної міжнародної ізоляції, яка заторкуватиме й фінансові потуги як самого гаранта, так і його бізнес-оточення.

Наостанок Андрій Віталійович додав, що, попри всі негаразди, він все-таки з оптимізмом дивиться у майбутнє. І недарма, адже «Шевченко – це не просто прізвище чи бренд, це – місія». А значить – до роботи!

[an error occurred while processing the directive]