[an error occurred while processing the directive]

За нами сила правди

Парламентська криза у вигляді блокування об’єднаною опозицією трибуни і президії Верховної Ради, виникла не спонтанно, а була крайнім заходом, аби змусити провладну більшість нарешті працювати за законами держави.

Такий крок був зумовлений ще й тією обставиною, що всі інші спроби вкласти спосіб голосування у правові рамки або ігнорувалися, або наштовхувались на відверто цинічний спротив біло-синіх кнопкодавів. Декілька \”піаністів\”- регіоналів за помахом диригента Михайла Чечетова впродовж тривалого часу сумлінно вели свої партії, уважно читаючи партитури, прописані їхніми господарями, що загалом виливалося у таку фальш, від якої чманіли буквально всі представники європейських інституцій, яким чи не щодня доводиться відвідувати український парламент. Дійшло до того, що туди почали водити екскурсії іноземців тільки для того, щоб показати їм у який цирк перетворився найвищий законодавчий орган держави, що поставила собі за мету влитися у європейську спільноту.

Як депутат, який вперше в житті переступив поріг Верховної Ради, я був морально готовий до конструктиву і співпраці з різними політичними силами. Для мене не існувало принципової різниці в тому, хто під яким прапором стоїть, думалося, що віднині усі парламентарі, за якими мільйони виборців, повинні мати перед собою єдиний стяг – жовто-блакитний. Втім, ці сподівання розвіялися як марево упродовж кількох днів роботи, коли у напівпорожній залі засідань декілька осіб, неначе зайці в полі, почали бігати й тиснути кнопки за своїх панів, яким через власні бізнесові справи ніколи прийти й зробити це власноруч, як вимагає Конституція і регламент. Ні, подумалося, для таких прапор має інакше забарвлення – зелене, кольору американського долара. Здавалося б, прості, навіть елементарні речі представникам провладної більшості, як от, особиста участь в голосуванні, не кажучи вже про роботу над проектами законів, доводилося пояснювати ледь не на пальцях. Не допомагало, оскільки здібності їхні, напевно, заточені лише під одне – якомога більше вкрасти. А як це зробити, коли потрібно постійно сидіти в парламенті? Для таких не діють жодні закони, не існують інтереси простих людей, яким вони обіцяли \”покращення вже сьогодні\”. Щоправда, для себе вони це покращення зробили ще вчора-позавчора, а для селянина, робітника, вчителя чи працівника культури не зроблять ні сьогодні, ні завтра.

Будь-які переговори і консультації з приводу персонального голосування закінчувалися безрезультатно і не в останню чергу тому, що з боку опозиції в них брали участь перші особи, а з протилежного переважно ті ж самі \”кнопкодави\”, за винятком керівника фракції регіоналів Олександра Єфремова, з мовчазної згоди й відбувалася наруга над законами. Що в такій ситуації залишалося робити опозиції? Коли вичерпані всі можливості, ми вдалися до радикального кроку – блокування трибуни і президії Верховної Ради до тих пір, поки не буде дотримане найпростіше правило роботи парламенту: кожен депутат повинен приходити на роботу і голосувати особисто, зрештою, за це він отримує заробітну плату. Перед законом усі рівні, у тому числі й про працю, а парламентарі повинні бути взагалі взірцем у їх дотриманні. Що було б, скажімо, з простим робітником, який без поважних причин відсутній на роботі? Догана і звільнення, а в парламенті провладна більшість намагається переконати нас, що присутність їхніх депутатів на пленарних засіданнях по два-три рази протягом усієї каденції, це нормальне явище. Тому й доводиться їм доводити протилежне через блокування такої їхньої \”роботи\”.

Нам вдалося вистояти, не дивлячись на різні провокації та потоки бруду про те, що, мовляв, парламентарії хочуть працювати, приймати необхідні для держави закони, поліпшувати життя простих людей, а от опозиція погана, вставляє палиці в колеса і не йде на жодні поступки. Тобто подається навиворіт те, що відбувається насправді.

Тим часом все частіше ведеться мова про розпуск парламенту і дострокові вибори. Скажу відверто, ми, об\’єднана парламентська опозиція, перевиборів не боїмося, оскільки переконані, вони додадуть нам ще більше голосів, оскільки розчарування діями влади чути від простих людей на кожному кроці, незалежно від сходу чи заходу. Людське терпіння має властивість закінчуватися і підтвердженням цього стали масові акції \”Вставай Україно\”, на яких народ відкрито говорить про злочинні дії режиму і справедливість, за яку не тільки варто, а й потрібно боротися.    

Народний депутат України Михайло Апостол                                                                                   

      \”З Богом у серці і вірою в людей\”

[an error occurred while processing the directive]