[an error occurred while processing the directive]

Всі до Києва! Або крик душі з головного Євромайдану

9 година ранку неділі, 8 грудня. День нашого прибуття на головний Майдан України.

Вже від будівлі КМДА видніються кількаметрові барикади, що по периметру обгороджують Майдан Незалежності. Чим ближче ми наближаємося, тим більше зустрічаємо людей. Крок за кроком посилюється досить специфічний запах… запах диму, який згодом стане для мене чіткою асоціацією з тим як пахне Майдан, як пахне боротьба. З внутрішньої сторони барикад вже з самого ранку вирує життя. Ця внутрішня міграція нагадує мурашник, який працює злагоджено та чітко. Кожен намет має свій напис, на який орієнтуються новоприбулі. Ми, звісно, шукали свій намет з написом Тернопільська область. В цих пошуках, ми зрозуміти, що на цьому, відносно невеличкому клаптику в центрі столиці, розмістила вся наша держава. На наметах, палатках були написи різних областей, районів, міст та, навіть, сіл України. Декілька наметів об’єднувала металева бочка, яка служила місцем обігріву та приготування або розігрівання їжі.

IMG_2341

На фото: делегація Підгаєцької партійної організації ВО “Батьківщина”

Знайшовши намет з написом Тернопільська область, ми спочатку розгубилися, адже всередині нікого не знайшли та вже через хвилину побачивши нас, до нас підійшли наші хлопці – Володимир з Назарем – представники «Батьківщини молодої» з Тернопільщини. Хлопці саме завершили сніданок і пояснили, що кожного ранку з довколишніх наметів всі збираються біля визначеної бочки для сніданку та спілкування.

IMG_2321

На фото: Василь Деревляний разом з представниками “Батьківщини молодої” з Тернопільщини

IMG_2368

На фото: делегація Гусятинської партійної організації ВО “Батьківщина”

10.12.13 001

Ніхто не боїться залишать особисті речі в наметах, адже наметове містечко добре охороняється черговими та внутрішньою службою охорони. Хлопці живуть у наметах по два-три дні, а потім їм на зміну приїжджають інші представники з Тернопільщини. За словами Володі, на Майдані є все для мітингуючи, які приїжджають здалеку і не мають де зупинитися в Києві. Є два центри для обігріву та ночівлі, є намети, де опалюється за допомогою генераторів. Майдан достатньо забезпечений їжею та теплими речами, одягом. Поспілкувавшись з хлопцями, ми попрямували до центральної площі, перед якою розташована головна сцена Майдану. По  дорозі нам пропонували гарячий час, бутерброди, печиво, вітаміни, фрукти та солодощі, які розносили молоді хлопці та дівчата на величезних тацях і у картонних коробках. Біля намету з урною для збору благодійних внесків вишикувалась черга. Люди кидали в урну по 20, 100, тисячі гривень і більше, іноземці, не жаліли доларів та євро. Оскільки, люди почали масово прибувати, ми поспішили зайняти і собі зручні місця біля сцени. Після того як Народне Віче оголосили відкритим, між людьми ставало все меншу простору, згодом, ми вже розуміли, що Майдан переповнений, як і увесь центр столиці.

10.12.13 011 10.12.13 039

Зауважу, що прапорів з написами населених пунктів (районів, міст, селищ та сіл)  Тернопільщини на Майдані 8 грудня було найбільше з поміж усіх.

IMG_2360 IMG_2359 IMG_2365 IMG_2367

Гімн України, спільна молитва, виступ Блаженнішого Любомира Гузара оповили багатотисячний, мільйонний мітинг надзвичайним піднесенням, ейфорією, вселили незламну віру в перемогу ідеалів, прагнень Майдану та кожного тут присутнього. Не дивлячись на вік та стать, слухаючи патріотичні слова та заклики, люди водночас раділи та плакали. Єдність, віра та любов – духовні цінності, що наповнили серце кожного і кожен розумів, що Україна, її майбутнє – понад усе!

IMG_2332

На фото: (зправа наліво) голова ТОО ВО “Батьківщина”  Василь Деревляний, Євгенія Тимошенко та голова Вінницької ОО ВО “Батьківщина” Людмила Щербаківська.

IMG_2336

На Майдані вкотре був озвучений план дій, з яким погодилися мітингуючі.

Народне Віче прийняло резолюцію, після цього ми незчисленною колоною попрямували до основних владних будівель для мирних пікетів. Всі входи та виходи урядових будівель, президентської адміністрації, парламенту та генпрокуратури були заблоковані автобусами, за якими ховалися солдатики (представники внутрішній військ та беркут).

10.12.13 050 10.12.13 054

Вже згодом координаторами було прийнято рішення спорудити власні барикади, щоб захиститися від провокаторів та несанкціонованого розгону мирних мітингувальників. До ранку роботу було зроблено. Барикади сягали кількох метрів і надійно відгороджували нас від правоохоронців.

10.12.13 069 10.12.13 099

Не дивлячись на відгородження, жодної агресії чи ворожнечі між мітингуючими та правоохоронцями не було. Хлопці з внутрішніх військ охоче йшли на розмову, приймали харчі та гарячі напої з наших таборів. Оскільки втручання тушок було неможливим, влада знайшла інші методи провокації.

9.30 год. понеділка, 9 грудня. Свій ранок вже традиційно зустрічаємо на Майдані. Сьогодні людей тут менше, їх чисельність збільшується, але досить повільно. Сніданок, Гімн і колона знову вирушає до урядових будівель.

10.12.13 080

Від ранку і до обіду поміж Майданом, будинками Уряду, Адміністрації Президента, Генпрокуратури  відбуваються постійні міграції людей.

IMG_2371

На фото: народні депутати України, голови обласних партійних організацій ВО “Батьківщина” Тернопільської Василь Деревляний, Івано-Франківської Дмитро Шлемко та Львівської Роман Ілик.

Загалом, нас декілька десятків тисяч і нам вже не страшні «тітушки», втручання яких унеможливлюють наші барикади біля яких постійно чергують народні депутати.

Але з’являються «інші»… так сказати чужі серед своїх. З блакитно-жовтими стрічками, неохайною зовнішністю та часто стійким запахом перегару, вони дружньо намагаються зав’язати розмову. Спочатку про загальні речі, які нас об’єднують, а, згодом, про недоцільність Майдану, силу влади та нашу слабкість і безрезультативність мітингів.

Нас намагалися “опрацювати” два провокатори. Перший (50-60 років) спочатку російською, а згодом ламаною українською пропонував розходитися, бо «нічого з цього не вийде», на запитання звідки, дуже невпевнено відповів, що з Чорткова.

Згодом, вже біля автобусів з правоохоронцями, де барикад від опозиції не було, ми почули нецензурну лайку (на російській мові) досить неохайного молодика, що виражався на адресу правоохоронців. Ми вчасно відвели молодика, який зрозумівши, що нам відомі його провокативні наміри, перейшов на українську мову і почав переконувати, що є одним із нас, просто не вважає, що мирні акції до чогось призведуть. Михайло зі Львова, як він знову ж невпевнено представився, закликав нас до силового штурму. Але коли ми пояснили йому нашу незмінну позицію, Михайло погодився не провокувати міліцію та одразу ж пішов геть, вочевидь, шукати нових жертв безглуздої провокації.

Ближче до обіду координатори повідомила про нову небезпеку. Всі центральні станції метро було перекрито правоохоронцями, рух потягів зупинено. У ЗМІ повідомляли про замінування. Кияни, які стояли поряд з нами, пояснили для чого це робиться, адже таким чином, було зупинено наплив людей, що хотіли приєднатися до мирних акцій в центрі столиці. Згодом, нас скоординували до оборонних барикад біля київського ЦУМу, де почали звозити правоохоронців в повному обмундируванні. Ми поспішали, боячись штурму та розгону Майдану…

10.12.13 115 10.12.13 125

Вже за кілька хвилин тисячі мітингуючи оточили бійців з внутрішніх військ, які за щитами вистроїлися у два ряди довкола барикад.

10.12.13 134 10.12.13 138

Для унеможливлення провокацій, наші хлопці створили живий ланцюг, охороняючи військовослужбовців від владних провокаторів. Між мітингуючими та правоохоронцями впускали лише дівчат та жінок, які роздавали цукерки та жовто-блакитні стрічки молодим строковикам та контрактникам. Варто зазначити, що хлопці радо підтримували розмову, приймали подарунки, а деякі навіть просили ще.

Скажу від себе, не дивлячись на те, що мій чоловік стояв у першій лаві живого ланцюга, а я знаходилася поміж щитами правоохоронців, мені зовсім не було страшно за нас. Запах диму з Майдану, яким пропитався кожен мітингувальник заспокоював. Як в очах наших хлопців та дівчат, в очах перехожих та хлопців у формах я бачила розуміння та віру один в одного, єдність та незламний патріотизм. І, повірте, це була та найбільша сила, якою озброїв Україну Господь. Єдине, що нам сьогодні заважає впевнено взяти до рук цю символічну зброю – це лінь.

Подумайте, загляньте до глибини своєї душі. Ви ж знаєте, що правда на Нашому боці, що з Нами Господь! Ви  знаєте, що Ми Переможемо!

Тож не лінуйтеся стати частинкою цієї Перемоги, щоб наші діти, онуки колись нам за це подякували…

 

Олена КРИНИЦЬКА,

Київ, 8-9 грудня

[an error occurred while processing the directive]