[an error occurred while processing the directive]

Комендант ЄвроМайдану Андрій Парубій: Тимошенко на “Йолці” не дискутується на Майдані

“Третя барикада, тримаємо оборону! Жінки – на сцену!”, – командний голосом промовляв чоловік в мікрофон у ніч з 10 на 11 грудня, коли загони Беркуту та внутрішніх військ намагалися зачистити ЄвроМайдан.

Дислокаціями активістів революції тоді командував депутат від “Батьківщини” Андрій Парубій, який став “комендантом” Майдану.

383521965

– З чого почалася ваша діяльність на Майдані?

– У перший день я взяв мегафон і пішов на Майдан. І коли я побачив журналістів, яких почала оточувати міліція, я через мегафон розпочав мітинг. Я був там майже цілодобово, найважчими були ранкові години, коли треба було виступати на сцені і тримати людей.

На початку Майдану моя діяльність не мала ніякого відношення до “силового блоку”. Але після першого величезного мітингу і встановлення першого наметового містечка біля “Українського дому” (після відмови уряду Азарова від Угоди про асоціацію – УП) представники штабу подзвонили мені. Тоді ж ввечері мене оголосили зі сцени комендантом Майдану.

– Яка структура нинішнього Майдану? Багатьом вона нагадує Запорізьку Січ.

– Так, але тут переплелась Запорізька Січ і модерні протести, як були у Франції. Сама організація є дуже подібною. Перші дві структури, які створені – це забезпечення життя Майдану та охорона.

Забезпечення життя – це побудова містечка, харчування та медицина. Також на початку зі мною приїхали друзі зі скаутської організації “Спадщина”. Їх було десь 30 людей, але вони дуже швидко забезпечили комунікацію, розселення людей, інформування, добування теплих речей тощо

– Скільки наметів зараз на Майдані?

– На Майдані зараз знаходиться 202 намети. Всі вони повністю обліковані. Складена карта, в мене є телефон кожного відповідального. 202 – це в периметрі Майдану. А за периметром, біля Київської адміністрації, де ми продовжуємо розбудовувати містечко, динаміка наметів іде, і я навіть не можу сказати, скільки їх зараз там є.

– Скільки зараз людей у загонах самооборони?

– Записалося 5250 осіб. Але хочу відзначити – вони не є одномоментно на Майдані. Це – наша база. На Майдані одномоментно перебуває близько 2 тисяч людей з загонів самооборони. У нас навіть іде така примусова ротація, щоб люди, які 3-4 ночі відстояли, могли піти на день-два, побути з сім’єю, вдома, навіть для психологічної розрядки, не тільки фізичної. Бо чергування вночі – це високий рівень нервозності. “Беркут”, сутички, часом просто кримінальщики підходять, пробують хлопців залякати.

– Багато було випадків, коли підходив криміналітет?

– Кожну добу – до десяти випадків. Особливо коли охорона стоїть не за периметром, а перед периметром, перед усіма барикадами. Йшли двоє наших хлопців з помаранчевою стрічкою, це наша так звана розвідка на відстані кілометр і два кілометри від Майдану. Підійшли двоє, один пістолет поставили в груди, другий почав фотографувати зі словами: “Ми ж тебе знайдемо після революції, ми тебе запам’ятаємо, і ти здохнеш”.

Другий дуже швидко покликав підмогу. Підійшло десять чоловік, дуже швидко й оперативно змогли їх скрутити, у них виявилася зброя, вони були працівниками міліції.

– В цивільному?

– В цивільному, зі зброєю.

– А що це за історія зі співробітником Управління державної охорони, якого затримали на Майдані?

– Затримали п’яного, який провокував конфлікт. Як типово вони роблять? Випивша людина приходить на Майдан і провокує конфлікт. Стоїть охорона: “Що ти тут робиш?” “Я киянин. Відійдіть, розступіться”, з матами і так далі. Біля Європейської площі, просто в готелі “Хрещатик” живуть кримінальщики, які вночі підходять людей, підставляють ніж, і та сама історія: один знімає на фотоапарат, другий каже: “Ми тебе запам’ятали”, і на тому все закінчується.

– Скільки їх там живе?

– Більше сотні. У нас є стійке переконання, що ці люди там невипадково. Ми навіть послали до них кількох ветеранів військ, міліції, щоб вони провели профілактичну бесіду.

– Питання по інфраструктурі Майдану. Як 202 намети оперативно опинилися в центрі Києва?

– Перші намети – це були намети, які забезпечила “Батьківщина”, ми їх поставили одразу позаду сцени, створивши внутрішнє наметове містечко. Це близько 20 військових невеличких наметів, де відразу почали розміщуватися перші служби Майдану – інформаційна служба, медична, комендатура. Вони були не для заселення.

– Скільки треба часу, щоб розгорнути Майдан?

– Це не дні, це – години. Залежить від того, про які масштаби йдеться. Звичайно, зараз, коли розгорнуто 200 величезних наметів, то це робота. Встановити один намет займає від 2 до 4 годин. Але для розгортання наметового містечка достатньо 2-4 години.

– Наскільки ефективно працює розвідка? Коли ви дізнаєтеся про можливий штурм?

– Ну, похвалюся, розвідка поставлена дуже добре. Вони перебувають на відстані кількох кілометрів від Майдану, мають рації і повідомляють нам про дислокації “Беркуту”. Окрім розвідки, у нас біля кожної барикади зараз стоять по дві сотні осіб. Бо всі ночі Майдану йдуть істеричні крики, що йде “Беркут”…

– Скільки з цих істеричних криків було реальних, окрім подій ночі з 10 на 11 грудня?

– Жодного. Я як олень бігаю, а там нікого немає. Для того, щоб не витрачати час на ці істеричні крики, я вирішив, що довіряти можу тільки тим людям, які мною призначені, які мають рацію і повідомлення яких ми отримуємо. Окрім того, нам дуже допомагає наш так званий автодозір – це люди на автомобілях, які об’їжджають дальній периметр. Я можу показати смс, що подетально знаю розміщення і пересування всіх підрозділів внутрішніх військ та “Беркуту”.

– Який у вас план дій на випадок штурму Майдану? Це те, що ви реалізували в ніч з 10 на 11 грудня?

– Ми не реалізували усі стадії. У нас є план евакуації, коли задні барикади біля Михайлівської площі швидко розбираються. Так само швидко розбирається барикада з боку Бесарабки – у випадку, якщо буде евакуації від Київської міської ради. Весь план був розроблений і затверджений мною.

Для мене був дуже відповідальний момент з жінками в ту ніч з 10 на 11 грудня. Коли я побачив, що йде атака з однієї, другої та третьої сторони, я зрозумів, що якщо ми будемо евакуювати жінок, вони можуть просто попасти під чоботи “Беркуту”. Тому я прийняв самостійне рішення лишати їх біля сцени. Я побачив, що навколо достатньо є організованих сотень – людей, щоб зробити захист. Тому евакуація не була оголошена, хоча барикаду прорвали.

– Вам було страшно в ніч з 10 на 11 грудня?

– Страшно не було, бо це моя стихія.

– Чому внутрішні війська, прорвавши барикаду з боку Європейської площі, не пішли далі, а зупинилися біля сцени.

– Я розмовляв з їхніми командирами. Вони, коли руйнували дальні барикади біля Маріїнського парку, на Грушевського, Богомольця тощо, застосовували метод так званої м’якої сили – відтісняли, не б’ючи. І в них склалося чітке уявлення, що вони таким самим методом зможуть розчистити й Майдан. І вони, в принципі, в ніч на 11 грудня не використовували палиці – тільки біля барикади зі сторони “Українського дому”, коли двадцять хлопців потрапило до лікарні.

Вони думали звільнити Майдан, але там, де вони прорвали барикади, хлопці збудували ряд перед сценою і втримали її. Вони могли й самі злякатися того, що відбулося. Дійсно, на сцену виходили закривавлені люди. Я сподіваюся, що командир сам зрозумів, що там стоять діти і жінки і що це може бути просто криваве місиво. Хоча зрозуміти цілковито їхню логіку складно.

Одна з версій – що вони хотіли просто розчистити Інститутську, просто хотіли зробити її проїзною. Якщо така версія була, то вони просто стали і тримали Інститутську, а ті мали розібрати барикади і зробити проїжджою. І те, що ми втримали першу і третю барикади, повністю їхній план провалило, якщо він такий був.

– Навіщо було виставляти барикади по дальньому периметру урядового кварталу, щоб потім так безболісно їх здати?

– Я не приймав політичного рішення, я забезпечував його. Для мене було важливо, коли ми спорудили дальні барикади, щоб не було бійки з “Беркутом” і “тітушками”. Тому я вивів сім сотень, які забезпечили порядок і безконфліктність. Я скажу так: Майдан, який рухається, живе. Ми переходили в атаку. Я вважаю, це було тактично правильно. Те, що не втримали позиції – так на війні буває: відходиш, відступаєш.

– Ви кажете, що Майдан живе, якщо рухається? Чому він не пішов на Межигір’я?

– Піде. Відстань до Межигір’я – 27 км. Питання в технічному виконанні цього, аніж в доцільності або недоцільності. Це питання лишається в нашому обговоренні. Більше не буду з цього приводу говорити.

– Сьогодні влада зрозуміла, що штурми Майдану лише його збурюють. Тепер вони обрали тактику очікування до того моменту, поки все це розсмокчеться, активність людей спадає…

– Треба визнати, що вони не зупинилися. Вони просто почали діяти іншими способами. З різних обласних центрів сюди звозять бомжів, виставляють біля барикад і говорять: “Вас тут нагодують, вас тут обігріють”. І ми тепер замість “Беркуту” воюємо з бомжами. Вдень вони їдять на Майдані, але з 12 ночі ми намагаємося вивести їх за периметр.

Це все робиться для того, щоб дискредитувати Майдан, розкласти його зсередини. Окрім того, що бомжі ще є носіями хвороб. Але ми вже сьогодні домовилися з одною з нічліжок, що в певній годині буде приїжджати автобус, а ми будемо оплачувати їхнє перебування там.

Досі ми їх виставляли за периметр, але вони іншими під’їздами приходили назад на Майдан. Але я вам похвалюся: попередньої ночі я зайшов о 5 ранку в підземний перехід, там була така чистота, якої не було за час української державності. Жодного бомжа, заметено, прибрано.

– Ідуть новорічні свята, учасникам Майдану треба додому, до сімей.

– Це зараз одне з питань, яке в нас проговорюється. Проговорюється спільно – і громадські структури, і студентські страйкоми. Але я згоден з вами – звичайно, це є проблемна річ. Вже місяць тривають акції протесту. Скажу особисто – я на грані виснаження, втратив сім кілограм. Тому, якщо комусь треба буде схуднути – на революцію, на Майдан.

– Хто залишиться обороняти Майдан? Який план штабу спротиву на свята?

– Він зараз виробляється. Треба розуміти, що боротьба, яка започаткувалася тут, буде довгою. І вона не мусить бути тільки в формі Майдану. Ми маємо розуміти, що може бути таке, що ми не доб’ємося дострокових виборів, і вони будуть у 2015 році. Тому я є прихильником того, щоб ми розгортали загальноукраїнський спротив, не концентрували його тільки на Майдані.

– Питання в іншому. Майдан у Києві має бути згорнутий?

– Це має бути політичне рішення. Я би не хотів публічно з цього приводу говорити свою позицію до того, коли воно буде прийнято. Сам я вважаю, що на сьогодні, поки не є досягнуті хоч якісь видимі результати, Майдан має і буде стояти.

– Чим незадоволені люди на Майдані?

– Є дві теми. Одні теми – це побутові. Коли я був ще в Українському домі комендантом під час Помаранчевої революції в 2004 році, то в останні дні нам привезли десь 70-80 пар військових утеплених черевиків. Я кажу: “Вже не треба, вже закінчився Майдан”. А той підприємець каже: “Ну, я ж уже привіз, хай вони будуть”. “Куди їх?” “Давай на другу революцію”. І ми їх лишили на складі у Львові в одного знайомого.

Я майже забув про них. І зараз, коли була створена самооборона, на третій день у хлопців подерлося взуття. Я згадую про ті черевики ще з Помаранчевої революції, дзвоню до знайомого, він загружає їх і на ранок привозить на Майдан.

Зараз одна з проблем Майдану – це теплий одяг, черевики, тепла їжа, медикаменти. Вже дві ночі поспіль о 3-4 годині закінчуються дрова. Виникли проблеми зі сміттям, бо вони оточили наш Майдан і не пускали машини. Після чого ми оголосили, що вивеземо сміття під двері Януковича, і комунальні служби почали його забирати. Побутові проблеми, які проявляються, і, як правило, вирішуються тим, що ми оголошуємо зі сцени заклик, і люди допомагають.

– Які випадки допомоги вас вразили найбільше?

– Ранок 11-го грудня, “Беркут” пішов. Те місце, де вони стояли – це як татаро-монголи пройшли, мародери. Все розкидано, брудне, там десь щось горить, там десь бензин розлито, просто біда. А люди мої всі вимучені.

Я вийшов на Майдан, а вже зібралось багато людей, і кажу: “Кияни, поможіть. Там орда була, вони пішли, а там страшне сміття”. У нас були віники і кульки. Я буквально на годину пішов на нараду, вертаюся – як мурашки, кияни похапали ці віники, мало того, що все сміття прибрали, вони ще й весь лід, який набився, порозбивали.

За півтори години кияни, серед яких багато людей з добрими статками, багато з них приїхав на джипах, багато з них високого соціального статусу, брали віники, кульки і прибирали після “Беркуту” те сміття. І за півтори години там просто була ідеальна чистота.

– Народ демонструє чудову здатність самоорганізовуватися, але часом виникає враження, що політики самоусуваються останнім часом від Майдану?

– Висловлю незгоду з вашою тезою. Коли були бої на дальніх барикадах, там перебувала величезна кількість депутатів. Коли 11 грудня вночі була атака, біля кожної барикади стояло кілька депутатів і брали удар на себе. Депутати постійно чергують на Майдані – навіть вночі мінімум до десяти депутатів Верховної Ради.

– Проти вас можуть порушити кримінальну справу за захоплення адмінбудівель – Жовтневого палацу, профспілок, Київради. Як ви плануєте далі діяти?

– Якби я того боявся, то, певно, з 1988 року не пішов у національно-визвольну боротьбу. У мене в житті було багато кримінальних справ – остання з них щодо Харківських угод. Ви питаєте, чи я боюся. Є маса хлопців, які не мають жодного імунітету. Якби ви питали, за що я боюся – за них я боюся, я переживаю, щоб їх захистити.

Я пообіцяв кожному з них, що буду поруч і зроблю все, що зможу. Для мене є важливим, що ми проголосували закон, який гарантує безпеку тих людей, які своїми грудьми захищали Майдан, жінок і дітей.

– Чим відрізняється Майдан 2004 і Майдан 2013 років?

– Говорять, що теперішній Майдан більш динамічний. Система самоорганізації дуже подібна, один в один, до смішного подібна. Але настрій тут трошки інакший, більш напружений, більш тривожний. На Майдані 2004 року у нас не було сутичок з “Беркутом”. Тут у нас фактично кожні кілька днів відбуваються реально серйозні зіткнення, люди потрапляють до лікарень.

На тому Майдані було більше фестивальної публіки, які приїхали, обмоталися прапором, пройшлися, як ходять в Лувр, в Нотр-Дам – так тут прийшли під Кабмін, адміністрацію президента, пофоткалися й поїхали. Тепер приїжджають надовго, на дві-три ночі, приїжджають свідомо. Заправка ОКО біля Житомира – як в час пік у Львові: купа машин, звідти виходять суворі чоловіки, п’ють каву і їдуть далі. Не хлопчики, а суворі чоловіки.

– На вашу думку, чи може бути одним із результатів цього Майдану єдиний кандидат в президенти?

– Іде дискусія з цього приводу.

– Ви підтримуєте цю тезу?

– Концептуально я підтримую тезу єдиного кандидата.

– Якби Тимошенко фізично була на Майдані, то революція була би ефективнішою?

– Було би більше динамічності в прийнятті рішень. Вона надали би динаміки, драйву і енергетики Майдану. Звичайно, це було б краще. І те, що вона за гратами – це велика несправедливість, яка є в нашій державі.

– Одна з останніх дискусій – це присутність Тимошенко на “йолці”. Ваше ставлення до дебатів навколо її зняття?

– Я коли ходжу вночі по Майдану, то чую, які дебати йдуть. Найчастіше дебати – це брак дров. Друге – це потреба в теплому одязі для загонів самооборони. Третє – це гаряче харчування, щоб вночі воно було відкрите. Четверте – це щоб сцена грала тихше, бо важко спати. Про “йолку” я зустрічаю дискусію в Фейсбуці. Вночі на Майдані поміж людей я жодного разу цієї дискусії не чув.

http://www.pravda.com.ua

[an error occurred while processing the directive]